ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Смерть Орфея

Міфи та легенди Стародавньої Греції

Чотири роки минуло після смерті Еврідіки, але залишився, як і раніше, вірний їй Орфей. Він не хотів

одружуватися з жодною жінкою Фракії. Одного разу напровесні, коли на деревах пробивалась перша зелень, сидів великий співець на невисокому пагорбі.

Біля ніг його лежала його золота кіфара. Підняв її співець, тихо вдарив по струнах і заспівав. Уся природа заслухалась дивним співом. Така сила звучала в пісні Орфея, так підкоряла вона й вабила до співця, що навколо нього, як зачаровані, стовпилися дикі звірі, покинувши навколишні ліси й гори.

Птахи злетілися слухати співця. Навіть дерева зрушилися з місця і оточили Орфея; дуб і тополя, стрункі кипариси і широколисті платани, сосни і ялини товпились навколо і слухали співця, жодна гілка, жоден листок не тремтів на них.

Уся природа, здавалось, зачарована була чудовим співом і звуками кіфари Орфея. Раптом залунали вдалині гучні поклики, дзвін тимпанів і сміх. Це кіконські жінки справляли веселе свято шумного Вакха. Все ближчають вакханки, ось побачили вони Орфея, і одна з них голосно вигукнула:

— Ось він, ненависник жінок!

Махнула вакханка тирсом і кинула ним в Орфея. Але плющ, що обвивав тирс, захистив співця. Кинула друга вакханка каменем в Орфея, але камінь, переможений чарівним співом, упав до ніг Орфея, немов благаючи прощення.

Все дужче лунали навколо співця крики вакханок, голосніше звучали флейти і гучніше гриміли

тимпани. шум свята Вакха заглушив співця. Оточили Орфея вакханки, налетівши на нього, мов зграя хижих птахів.

Градом полетіли в співця тирси й каміння. Марно благає пощади Орфей, але його, чиєму голосу корилися дерева й скелі, не слухають несамовиті вакханки.

Скривавлений, упав Орфей на землю, відлетіла його душа, а вакханки своїми закривавленими руками розірвали його тіло. Голову Орфея і його кіфару кинули вакханки в бистрі води ріки Гебру.

І — о, чудо! — струни кіфари, яку підхопили хвилі ріки, тихо бринять, мов нарікають на загибель співця, а їм відповідає сумно берег. Уся природа оплакувала Орфея: плакали дерева і квіти, плакали

звірі й птахи, і навіть німі скелі плакали, а ріки стали багатоводнішими від сліз, які проливали вони.

Німфи і дріади на знак жалоби розпустили своє волосся і понадягали темний одяг. Усе далі й далі відносив Гебр голову і кіфару співця до широкого моря, а морські хвилі принесли кіфару до берегів Лесбосу.

З того часу бринять звуки чарівних пісень на Лесбосі. А золоту кіфару Орфея боги помістили на небі серед сузір’їв.

Душа Орфея зійшла в царство тіней і знову побачила ті місця, де шукав Орфей свою Еврідіку. Знову зустрів великий співець тінь Еврідіки і з любов’ю обійняв її.

Від-тоді вони могли бути нерозлучні. Блукають тіні Орфея і Еврідіки по похмурих полях, зарослих асфоделами. Тепер Орфей безбоязно може обернутися, щоб поглянути, чи йде за ним Еврідіка.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Кун М. А. — “Легенди і міфи стародавньої Греції”
“Фоліо”, Харків, 2008

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: