TOU

Сміттєвоз

Казки Юйї Вісландер

Мама Му стояла на пагорбі біля корівника. Навколо дзижчали мухи. Від пташника долинало тихе кудахкання курей.

Др-тр-тр! У бік будинку господарів проїхала велика машина. Мама Му дуже зраділа.

— Це сміттєвоз! Значить, незабаром прилетить Ворон. Він любить сміттєвози.

Хоп-хоп-хоп! У повітрі з’явився Ворон. Він зробив велике коло над пагорбом.

– Привіт, Мамо Му! – крикнув він. — І одразу бувай, бо мені зараз треба…

І він зник.

— Я не дочула, що йому треба, — сказала Мама Му. — Але я й так знаю. Він полетів подивитися, чи не загубив сміттєвоз що-небудь їстівне.

Незабаром сміттєвоз прогримів ще раз. Його супроводжувала велика хмара пилу. Ворон з’явився знову. На дзьобі він мав пляшку з-під кетчупу.

– Привіт, Ворон. Ти знайшов щось? – запитала Мама Му.

– Застряг!

Голос з пляшки звучав якось дуже дивно.

— Але му-у, з чого це твій дзьоб застряг у пляшці з-під кетчупу?

– Кар-р-р! Ну зрозуміло, у пляшці ще був кетчуп. Допоможи мені!

Мама Му обхопила пляшку хвостом і повернула щосили.

— Але му-у, ти теж крутишся разом із пляшкою! Впирайся, Вороне!

— Кар-р-р, я впираюсь. Це ти не можеш добре вхопитись.

Мама Му повернула ще раз.

– Гей!

Хоп! Пляшка з-під кетчупу зіскочила з дзьоба. Ворон упав на спину. Пір’я стирчало на всі боки, кетчуп стікав з носа.

— І як це корови не можуть навчитися крутити, як треба, — пробурчав він і почав чистити пір’я.

Хлюп-хлюп. Це він злизував із себе кетчуп.

Господиня пройшла повз пагорб до пташника. Ворон так і підстрибнув.

– Кар-р-р! Що це в її руках?

Мама Му помахом хвоста зігнала з себе мух.

– Миска, – відповіла вона.

— А в мисці що? – закричав Ворон.

Він злетів і витягнув шию, щоб побачити, що у мисці.

– Що в мисці? – Підняла голову Мама Му.

— Так-так, у мисці. Що в неї в мисці?

— Мабуть, корм для курей, — сказала Мама Му. — Вона йде до пташника. Вечірня порція корму для курей-несучок.

Ворон швидко злітав до господині та повернувся.

— Але ж це стара піца! Моя улюблена! І її дають якимось курям!

Ворон був шокований. Він склав крила, як рупор, і закричав:

– Піцу! Піцу сюди! Всі-всі, хто має піцу, несіть її сюди!

Мама Му тихо похитала головою:

— Му-у, Вороне, як тобі не соромно. Господиня ще навіть не повернулася.

Ворон сів на землю. Пір’я його обвисало.

– Піца! Кар-р-р! Курям – що піца, що… міца. Що вони розуміють у піці?

Мама Му подивилася на Ворона:

— Слухай, що таке міца?

Ворон знизав плечами:

– Е-е, не знаю. Але виходить складно.

Господиня увійшла до пташника.

Мама Му задоволено зітхнула:

— Курям на вечерю дадуть стару піцу. Вони люблять її.

— Ні, ні, ні, — сказав Ворон. – Повторюй за мною. Це я люблю стару піцу. Не хочу більше залишатися поряд з тобою. Мене тут не люблять. Полечу і ніколи більше не прилечу …

Хоп-хоп-хоп.

Мама Му подивилася вслід Воронові. Нарешті він перетворився на маленьку чорну крапку. Пролунало «кар-р-р», і все зникло.

Але потім з того боку щось з’явилося знову.

— Му-у, що це могло бути?

Біла крапка летіла від Воронячого лісу і була все ближче і ближче. Крапка закудкудахкала і сіла поруч з Мамою Му.

Хоп-хоп. бум. Мама Му широко розплющила очі.

– Привіт, Ворон. Це ти? Що ти зробив із собою? Ти весь білий? Ти залетів у борошно?

– Куди-так! – сказав Ворон.

– Куди ти? – Закричала Мама Му. — До пташника?

— Кудись, я — курка, — сказав Ворон писклявим голосом.

Тук-тук-тук! Він постукав у двері пташника дзьобом. Господиня відчинила.

— А, маленька курочка, тебе ми й забули. Заходь, поїш у нас, — сказала вона.

Ворон увійшов. Мама Му сіла і почала чекати. Вона чула гучне кудкудахкання всередині пташника. Господиня вийшла і замкнула двері. Мама Му злякалася.

– Ой, вона йде. А Ворон залишився замкненим у пташнику. Всю ніч просидить. Як йому там буде?

Наступного ранку Мама Му прокинулася дуже рано. Вона встала біля самого пташника, щоб побачити, що станеться, коли господиня відчинить двері.

Усі кури відразу кинулися до виходу. Серед білих курей, що юрмилися, був Ворон. Він махав крилами і плювався.

– Фі, тьху, фу! – кричав він. — Це найгірше що було в моєму житті!

— Доброго ранку, Вороне, — радісно сказала Мама Му. — Ти знову став чорним, як і раніше.

Ворон приклав крило до чола. На кінчиках пір’я ще залишалося трохи борошна.

– Яка ніч! – Простогнав він. — Я завжди думав, що страшнішої за ніч у корівнику нічого немає. Але це було набагато гірше.

— Му-у, і що там поганого?

— Бр-р, пахло курями, — сказав Ворон і затиснув дзьоб.

— Так це ж пташник, — тихо сказала Мама Му.

— А спав я на сідалі серед курей. Дуже тісно, ​​а вони ще й неспокійні. Смикалися як пригорілі, все борошно з мене обсипалося. А потім з’явився півень!

– Му-у. Він розсердився?

– Як р-р-раз навпаки. Він сів біля мене і почав підморгувати. Він сказав, що ніколи раніше не бачив такої чудової чорної курочки. І ще раз підморгнув. Мерзенний тип!

– Му-у. І що ти зробив?

— Я стрибнув на одне гніздо. Тоді півень сказав: Ось як. Будеш класти яєчка, моя мила жіночко? Кар-р-р! «Моя мила жіночко?» Це я? Чудовий красень Ворон? Я так розгнівався, що вкусив його за гребінь. Він дав мені спокій. Але щойно я заснув, прибігла курка і почала класти яйця саме там, де я лежав. Майже мені на голову! Я мало не вмер від жаху. А що було після того, як вона знесла свої яйця? Ти б послухала, який крик вона влаштувала прямо в мене над вухом! Ти коли-небудь пробувала заснути рано вранці в пташнику?

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.2 / 5. Оцінили: 11

Поки немає оцінок...

“Мама Му на дереве”

Джуджа Висландер

Видавництво: “Азбука”, 2009 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: