TOU

Собача гроза

Валентин Литвиненко

Була у нас ручна галка. Галка звичайна і потрапила до нас звичайно: одібрали замучену у хлопчиків. Пожила вона в кімнатах, та недовго. Сліду багато за собою залишала і, звіс­но, старші заявили, щоб галки в хаті не було. А якщо хочете, мовляв, годувати, — годуйте і тримайте надворі.

Довелось галку влаштувати у собачій будці, бо їй чогось сподобалось там жити.

А в тій будці жили двоє цуценят — Валет і Джульбарс. Вийшло так, що галка, начебто старша за них віком, і повела себе, як старша, — хазяйкою.

Якщо жарко або захоче сама побути, — вижене цуценят, та ще не як-небудь, а агресивно вижене: вилітають, аж вищать. А холодно, то вона нічого, до­зволяє в будці сидіти: хай гріють. От так і була вона за дик­татора.

Згодом цуценята повиростали, вийшли з них величезні кошлаті дворняги. А вона, хоч і невеличкою лишилася, а волі більше взяла, зовсім псів затуркала. Бувало до їжі не до­торкнуться, поки Галя не наїсться, не те щоб без дозволу в буд­ку лізти.

Галя звикла, що її пси бояться, і не церемонилась і з чу­жими, сусідськими. Інколи можна було бачити таке видови­сько: летить по вулиці з вереском сусідський пес, в очах смер­тельний жах, а на голові Галя. Карає за щось, аж пух летить.

Так ми її й прозвали: «Собача гроза».

 

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.7 / 5. Оцінили: 6

Поки немає оцінок...

Джерело:
Збірка “Про маленьких друзів”
Валентин Литвиненко
Видавництво: “Дитвидав“
м. Київ, 1959р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: