Собака, півень і лисиця

Езопові байки (переказ Цімікалі П.)

Край невеличкого, чепурненького села
стояла хатина, і жили в ній кілька курочок з
півнем. Правду кажучи, велося їм непогано,
та півень уряди-годи бідкався:

– Що за життя! День у день одне й те саме! Як
би хотілося хоч трохи погуляти в лісі, вийти
на зелену гору або помандрувати ген туди, до
зеленої річки, що сріблиться під сонцем,
коли дивишся на неї з даху!

– Е, брате, та краса не для нас,- відмовляла
[81] стара розумна курка.- Тут ми маємо все, що
нам треба: безпеку, спокій та смачний харч.

Ще й є в нас щирий приятель – собака, який
знає безліч цікавих бувальщин.

І справді, собака щодня навідувався до
курей, як паслися вони на леваді або
відпочивали в затінку на подвір’ї, і
розповідав їм усякі бувальщини про диких
звірів та птахів.

Якось каже він півневі:

– Знаю, що ти мрієш побачити світ. То чи не
пішов би зі мною до лісу?

– Залюбки піду! – зрадів півень. Ранком вони
подалися до лісу й пробули там

всенький день.

Півень чудувався геть з усього, що бачив, і
дзьобав зелену травицю та червоні ягоди з
кущів.

Коли смеркло, собака огледівся довкола і,
побачивши велику гіллясту оливу, сказав
півневі:

– Ти вмощуйся високо на гіллі, а я залізу в
дупло – так і переночуємо.

Півень злетів на дерево, собака ж
умостився в дуплі. Довго й солодко вони
спали, аж раптом збудився півень і за
звичкою голосно заспівав: [82]

– Ку-ку-рі-ку! Ку-ку-рі-ку!

О тій порі неподалік полювала лисиця.

– Еге, чую півнячий голос! – здивувалася
вона.- Де б йому тут узятися? Ану ж подивлюся!

Лисиця кинулася до оливи.

– Ку-ку-рі-ку! Ку-ку-рі-ку! – горлав півень на
гілляці.

Лисиця солоденько мовила:

– Доброго ранку, любий друже! Я здалеку
тебе почула й прийшла поглянути, хто це так
гарно співає. Але зараз ще темно, я не можу
тебе розгледіти. Спускайся додолу,
познайомимося.

Вислухав півень ту мову і думає:

«Ніхто ще зроду мені не казав, що я гарно
співаю. Та навіщо цей звір таке говорить?..
Чи, може, він хоче схопити мене, коли спущуся?
Май, хлопче, півнячий розум і дивися обома.
Що воно за звір?»

І враз сяйнуло йому в голові – лисиця.

Багато про неї наслухався півень од
собаки, але ніколи не траплялося бачити
злодійку. А собака добре її знав. Розповідав,
яка вона з себе, яка підступна та хитра на
вдачу. Тож півень і упізнав її. [84]

«Ну, начувайся, хитра лисице!» І відказав
чемненько:

– Радий з тобою запізнатися. Але спершу
зроби мені маленьку ласку.

– Все, що скажеш! – прохопилася лисиця.

– Внизу в дуплі спить мій слуга. Розбуди
його й попроси відчинити двері, бо інакше
мені ніяк спуститися до тебе.

В лисиці загорілися очі: «Ага, то тут ще
один півень – його слуга! Щастя йде, ще й
друге веде!»

– Зараз розбуджу! – вигукнула вона й
подерлася до дупла.

– Гей, уставай, треба двері…

– Гав, гав, гав! – завалував собака і
вискочив з дупла, а забачивши лісову пройду,
кинувся на неї.

Але лисиця встигла шмигнути в кущі, і в
собачих зубах лишився тільки кінчик її
хвоста.

Прибігла лисиця до своєї нори, трусячися 3
переляку.

– Ну, як полювалося? – питає її лис.

– Хіба не бачиш? Мало хвоста не позбулася. І
то ще добре, могло бути зовсім непереливки.
[85]

Похитавши скрушно головою лисиця
провадила далі:

– Такого хитрющого півня здибала, що й світ
такого не бачив! Це тобі не ворона, що
відразу впустить м’ясо з дзьоба, зачувши
хвалу! Нічого не скажеш – розумний півень!

Та й поклалася голодна спати, облизавши
куцого хвоста.

А собака з півнем реготали, раді, що лисиця
вхопила облизня.

– Ну й утнув же ти,- сказав собака.- Гострий
розум маєш – тим і врятувався. А був би
нерозважний і довірливий – де б зараз сидів?

– Ку-ку-рі-ку! Звісно, у лисиці в череві.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 

Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: