Собака та кішка

У давнину пес та кішка були єдиними тваринами, яких люди тримали вдома. Вони не були ворогами і навіть товаришували між собою.
Якось господар покликав їх і сказав:
— Досі я вас годував. Але мені це набридло. Ви самі маєте добувати їжу. Сьогодні ваша черга йти на полювання.
Кішка з псом перезирнулися, але побоялися суперечити господареві і пішли до лісу на полювання. Прийшовши в джунглі, вони почали шукати дичину. І незабаром натрапили на нору дикобраза. Навіть застрибали від радості.
Пес каже кішці:
– Чекай тут, біля виходу. Я залізу в нору і вижену дикобраза. Як тільки він з’явиться, хапай його.
І пес поліз в нору, а кішка почала терпляче чекати біля виходу. Собака прокрався в нору і став виганяти дикобраза. Але дикобраз виліз не там, де на нього чекала кішка, а зовсім в іншому місці. Поки пес проліз туди, його і слід простиг.

Вилізши через інший вихід, собака і кішки не побачила. І надіючись на хитрість кота подумала: «Кішка, напевно, вже зловила дикобраза і, не дочекавшись мене, пішла додому». І собі побігла до хати.
А кішка цілий день просиділа біля нори, даремно чекаючи, коли звідти з’явиться дикобраз.
Ввечері з нори раптом вискочила миша. Кішка впіймала її і принесла додому. Коли повернулася додому, собака накинувся на нього з докорами:
— Ти дурна і хитра тварюка! Спіймала дикобраза та сховала його.
— А ти, брехло! – відповіла кішка. – Мені нічого не сказала і втекла додому. А я цілий день сиділа біля нори і чекала. Та тільки ніхто з нори не вийшов. Лише надвечір вилізла ось ця миша. Ось я впіймала її і принесла додому.

Господар удома, чуючи, як кішка з собакою сваряться, сказав їм:
— Чого ви лаєтеся? У норі дикобразу багато виходів. Ти, собака, виліз з нори не там, де сидів кіт. Кішка цього не знала, і цілий день просиділа даремно біля іншого виходу. Собака ж, не знайшовши біля виходу кішки, вирішив, що та побігла додому. Ти, собако, перший повернувся додому. І так, як миша, спіймана кішкою, дуже маленька, то тільки кішці і їсти її.
Так господар розтлумачив їм, як усе сталося, але собака та кішка не заспокоїлися. Вони продовжували: лаятись. Тоді господар сказав:

— Здається, самі ви не вгамуєтеся. Якби мене тут не було, ви мабуть, перегризли один одному горлянки. Тож слухайте, що я скажу. Ти, собака, великий і сильний. Бігаєш швидко. Зуби у тебе гострі та міцні. Виходить, ти можеш сам захищати себе від ворогів. І тому жити тобі не в хаті, а на дворі. А кішка, хоч і швидко бігає, дуже мала, сил у неї мало, і вона не зможе сама захистити себе. Тож нехай вона залишається жити у домі.
І ось з того часу і досі собака живе надвір, а кішка завжди вдома. І хоч раніше вони товаришували,
тепер стали заклятими ворогами.