Собака та м’ясо

Якось пробігав собака повз ятки з м’ясом.
Різник саме пішов до криниці напитися води.
Собака, побачивши, що різника нема, скочив
до ятки, вхопив м’ясо, шаснув на вулицю й
невдовзі був за селом.

«Перейду річку,- думає,- сяду на леваді та й
попоїм. Там ніхто не заважатиме».

Мчав стрімголов, аж поки дістався річки. А
побачивши, що ніхто за ним не женеться,
стишив біг. Незабаром уже брався кладкою на
той берег. На середині кладки глянув у воду –
і враз зупинився. [200]

Річка була тиха та спокійна, у воді
відбивалося все, як у дзеркалі. І собака
побачив там пса, багато більшого за нього,
із здоровенним шматком м’яса в зубах.

«О,- подумав собака,- то, напевне, теляче
стегно, бо воно вдвічі більше за те, що в
мене! Коли б я його мав – половину з’їв би, а
решту закопав у землю на запас. А цього
шматка, що я поцупив, ледве на сьогодні
стане. Жаль!»

І вже собака рушив був далі, але знов
спинився.

«А що, як пірнути та й забрати? Хай навіть
той пес більший за мене, але ж я заскочу його
зненацька; він перелякається і відпустить м’ясо.
Я схоплю і втечу».

Не гаючи часу, кинув собака своє м’ясо у
воду, а сам шубовснув якраз туди, де був
собака з багатою поживою.

Борсався, борсався, пірнав, пірнав – але ні
собаки, ні м’яса нема й сліду.

Розчарований, поплив собака до берега.

– Утік од мене,- бурмотів він.- Побачив, Що я
стрибнув у воду, то й дременув. Щастить же
йому! [201]

– Про кого мову ведеш, собако? – спитала
сорока, що сиділа неподалік на дереві.

– Та про того пса з телячим стегном у зубах.
Чи ти не помітила, куди він побіг?

Сорока зайшлася сміхом.

– А, здоров би ти був, який же ти недотепа!

– Чом це я недотепа?

– Бо там не було ніякого пса з телячим
стегном. То ти сам одбивався у воді, мов у
дзеркалі.

– Та невже?

– Отож-то й є. Ти бачив себе самого в річці.

– А ти не брешеш?

– Не віриш – подивися ще раз.

Собака нахилився з берега й знову побачив
у воді пса.

– Ну, а тепер гавкни: побачиш, що й той
гавкне… То второпав нарешті? Це твоє
відображення.

Собака послухався сороки; невдовзі він
прибіг назад, підібгавши хвоста.

– Правда твоя, сороко,- каже.- Марно втратив
я м’ясо!

– Журись не журись,- відповіла скрекотуха,-
а коли зазіхнеш на чуже, то втратиш і своє.
Так тобі й треба. [202]