TOU

Солдат Іванко

Білоруські народні казки

Служив солдат Іванко двадцять п’ять років, вислужив синій квиток і пішов додому.

І мав він при собі тільки три копійки грошей. А був цей солдат добрий вдачею. От він іде, летить назустріч жучок:

– Добрий день, солдате!

– Добрий день, жучку!

– Служив ти, солдате, двадцять п’ять років?

– Служив.

– Вислужив синій квиток і три копійки грошей?

– Вислужив.

– Дай мені одну копійку!

Я тобі, як біда буде, у пригоді стану.

Солдат віддав йому копійку. Жучок підхопив копійку й полетів своєю дорогою.

Іде солдат і думає: «Дарма, ще в мене дві копійки залишилося: за одну чарку вип’ю, а за другу тютюну куплю». Щойно він так подумав, як бачить – біжить мишка:

– Добрий день, солдате!

– Добрий день, мишко!

– Служив ти, солдате, двадцять п’ять років?

– Служив.

– Вислужив синій квиток і три копійки грошей?

– Вислужив.

– Дав жучкові копійку?

– Дав.

– Дай і мені одну копійку! Я тобі, як біда буде, у пригоді стану.

Добрий солдат дав і мишці копійку. Мишка схопила копійку й потягла в свою нірку. «Ну що ж,– думає солдат, ідучи далі,– пити не буду, куплю за останню копійку тютюну й так дійду». Щойно він це подумав, як бачить – повзе рак з-під містка:

– Добрий день, солдате!

– Добрий день, раче!

– Служив ти, солдате, двадцять п’ять років?

Служив.

– Вислужив синій квиток і три копійки грошей?

– Вислужив.

– Дай мені одну копійку. Я тобі, як біда буде, у пригоді стану.

Віддав добрий солдат й останню копійку, а сам пішов далі.

Приходить у велике місто. Бачить коло царського палацу повно народу. І всі багаті – князі та королі, генерали та гусари. Одні на сопілках і на скрипках грають, другі веселих пісень співають, треті різні штуки показують. Особливо один королевич з пір’ям на капелюсі старається усіх розштовхує, сам наперед рветься.

– Що тут таке? – питається солдат Іванко в царського слуги.

– Та от,– відповідає слуга,– справа яка: є в царя дочка єдина, яка зроду ще не сміялася, і ніхто не може її розсмішити. А цар оголосив, що той, хто її розсмішить, стане її чоловіком.

Солдат підбадьорився, підкрутив вуса і ну пробиратися ближче до палацу. «Може, думає, – мені пощастить її розсмішити?»

– Куди ти, брудний солдате, прешся? – гримнув на нього королевич з пір’ям на капелюсі.– Тут без тебе женихів не бракує!

Схопив він його за комір і випхнув геть. Солдат спіткнувся й гепнувся в брудну калюжу – щойно перед цим великий дощ, пройшов.

Підвівся солдат – мокрий, замурзаний, шинелька в грязюці. «Оце так пригода!– думає. – Як же тепер висушитися. Ех, якби тут жучок, мишка й рак були, може, вони мені в біді допомогли б?»

Тільки-но він так подумав, як стали перед ним жучок, мишка й рак.

– Ну що,– питаються,– в тебе, солдате, за біда?

– Та так і так,– відповідає солдат.

– Скидай свою шинельку! Солдат скинув. Жучок, мишка й рак підхопили шинелю й поволокли на річку.

Угледіла це царська дочка з палацу – здивувалася: що за комедія?

Попрали солдатові помічники шинелю й потягнули на берег сушити. Став рак на шийці, клішні вгору підняв, а жучок з мишкою повісили на клішні шинелю. Рак не втримався – повалився в грязюку разом із шинелею… Знову потягли вони шинелю в річку прати. Випрали і знову на рачачих клішнях розвісили. Мишка викручує, а жучок навколо шинелі літає, крильцями махає, вітер наганяє, щоб швидше сохла.

Царівна дивилася, дивилася на все це та й засміялася. Пішла до батька й каже:

– Ніхто ні з князів, ні з королів, ні з генералів не розсмішив мене, а розсмішив простий солдат. За нього я й піду заміж.

Цар хоч і не радий, що його зятем буде простий солдат, та нічого не вдієш.

Став солдат чоловіком царевої дочки, а жити в палаці не хоче.

– Я до палаців,– каже,– не звик, житиму в простій хаті. Ти мені, жінко, тільки солдатських харчів присилай і тютюну побільше.

Побудували йому просту хату в царському саду, він і зостався там жити.

Живе й лиха не знає.

Тим часом королевич з пір’ям на капелюсі сам став королем, але ніяк не міг забути кривди, що царівна вийшла заміж не за нього, королевича, а за простого солдата. Зібрав він своє військо і пішов на царя війною.

Посилає цар дочку по солдата – пора на війну їхати.

– Ні,– каже солдат дружині,– на війну я не поїду: я вже відслужив своє – в мене синій квиток.

Заплакала дружина й сама поїхала з батьком на війну, а солдат набив у люльку цілу восьмушку тютюну й так запахкав, що ввесь царський сад димом заволокло. Викурив люльку й каже сам собі:

– Ех, якби були тут жучок, мишка й рак! Вони б мені порадили, як того короля перемогти.

Тут як уродились перед ним жучок, мишка й рак:

– Що скажеш нам, добрий солдате? Чого кликав?

– Та от хочу з вами порадитися, як короля перемогти.

– Добре,– кажуть ті.– Ми тобі допоможемо.

Мишка з раком принесли з царських погребів меч-кладенець, а жучок полетів у чисте поле й привів богатирського коня зі срібною гривою. Кінь стукнув перед солдатом копитом і каже:

– Лізь, Іванку, мені в праве вухо, через ліве вилізь.

Уліз Іванко коневі в праве вухо, через ліве виліз і став таким молодцем-богатирем, що ні в казці сказати, ні пером описати.

– А тепер сідай на мене,– каже кінь.

Сів Іванко на богатирського коня й поїхав на війну. Приїжджає, бачить – королівське військо б’є царське військо.

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.5 / 5. Оцінили: 2

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Білоруські народні казки”
Видавництво “Веселка”, м. Київ, 1987р.
Упорядкування – Григорій Півторак.
Ілюстрації – Катерина Штанко

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: