Солістка хору

Пляцковський Михайло Спартакович

Корова Малинка вирішила записатися в хор, там усі її друзі співали: і Курчатко, і Козенятко, і Телятко, не кажучи вже про Каченятко. Але слуху у Малинки не було: вона так фальшиво мукала популярні мелодії, що диригент хору Соловейко на репетиціях мало не плакав від горя, а скрипкові ключі падали непритомними з нотних лінійок.
— Малинко, тобі не можна співати! — вмовляв її Соловейко.
— Чому? — дивувалася Корова. -Я ж дуже му-му-зикальна!
— Зрозумій, через тебе в нас нічого не виходить! — зітхав Соловейко. — Усі співають ноту МІ, а ти мукаєш якусь неіснуючу ноту МУ…
— Просто мені МІ не подобається. І нота СОЛЬ також.
Я більше солодке люблю, — незворушно відповіла Малинка.

Ще трохи — і весь хор розбігся б у різні боки. Міркував-думав Соловейко і дещо придумав. Покликав він до себе в перерві Малинку і каже:
— Незабаром наш хор по «Кольоровому Лугобаченню» показуватимуть…
— І мене покажуть? — одразу пожвавішала Малинка.
– А як же! – заспокоїв її Соловейко. — І тому я призначаю тебе, Малинко, солісткою. Голос у тебе гучний, зовнішність помітна. Нема чого тобі в загальномі хорі співати!
— Це ти правильно вирішив, — відповіла Малинка. — А як щодо репертуару?
— Про це я подбав. Ось тобі романс «Голосочок мій співучий». Саме для твоїх вокальних даних…
— Що ж, назва мені підходить, — погодилася Малинка. — Побачиш, я так заспіваю на концерті, що всі ахнуть!

“Ще б пак. Ще як ахнуть! — подумав Соловейко, але нічого не сказав. А Малинка пішла дуже задоволена. Подумати тільки! Вона стане солісткою і прославиться на весь Помідорськ!
Соловей теж повеселішав: адже все вийшло як по нотах. Тепер на репетиціях ніхто фальшивити не буде.

Нарешті настав урочистий день. Усім хотілося побувати на концерті. І на лузі глядачів стільки зібралося, що ніде було яблуку впасти. А може, навіть і насінню. Навіть хмари здалеку припливли, хоча їх ніхто не кликав. Їм теж, бачите, захотілося концерт послухати. І якби це захотілося двом чи трьом хмарам, то тоді ще нічого. Але їх припливло так багато, що стало темно і похмуро. Втім, так завжди трапляється, коли на небі збираються хмари. А ще у таких випадках зазвичай йде дощ.
А це було зовсім недоречно. Скажіть, будь ласка, хто захоче співати під дощем? І тоді винахідливий Соловейко бадьоро вийшов на сцену і оголосив:
– Першим номером нашої програми виступає солістка хору корова Малинка!

Щаслива Малинка заплескала віями, підійшла до рояля, кивнула своєму акомпаніатору Цуценяті і заспівала романс «Голосочок мій співучий».
З першої ноти вона так співуче замукала, що глядачі здригнулися, а хмари з переляку кинулися врозтіч. Соловейкові тільки цього треба було.
Коли Муренка домучила слова романсу, у небі знову сяяло сонце.

І глядачі нагородили солістку гучними оплесками. «Браво!», «Молодець, Малинко!», «Всі хмари прогнала!» — кричали вони наввипередки.
А Малинка кланялася, кланялася. А потім — втекла, вдячно підморгнувши своєму акомпаніаторові Цуценяті.
І тоді на сцені вишикувався хор: Півень, Теля, Кіт, Мишеня і, звичайно, Козеня, Каченя і Курча. Соловейко змахнув крильцем і залунала над лукою весела дружна пісенька.

Сподобалось? Поділіться з друзями:

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.9 / 5. Оцінили: 10

Поки немає оцінок...

Джерело:
“ Солнышко на память”
Михайло Пляцковський
Видавництво: “Советская Россия”, 1975 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: