<

Сом Самсон та ведмідь Потап

Казки Миколи Грибачова

Пішла лисиця Лариска вовка Вакулу провідати, про те, та про се поговорити. А вовк Вакула похмурий сидить, за обдерту щоку лапою тримається. Здивувалася лисиця Лариска, питає:

– Що це в тебе, вовчику Вакуло, зуби болять?

– Не зуби, а вся щелепа, – каже вовк Бакула. – Лося Філю хотів спіймати на вечерю, а він мені копитом мало не провалив голову. Полетів я шкереберть у болото, замість лосятини болота нахлепався.

Заохала лисиця Лариска, заохала, просить у подробицях розповісти, як усе було, щоб потім лісом рознести. А Вакулі й говорити не хочеться.

– Іди, іди звідси, Лариско, – каже він. – У мене язик ледь повертається. І нікому не розповідай, що мене лось Філя побив, сміятимуться.

– І-і-і, – затягла лисиця Лариска, – що ти, що ти, вовчику Вакуло. Та я нікому ні слівця, ні півслівця не скажу.

Іде вона і бачить – ведмідь Потап довгу осику зламав, від гілок її обдирає.

– Ой, ведмедю Потапе, ой, Потапе, – затараторила лисиця Лариска, – яку історію я знаю – зі сміху помреш! Пішов вовк Вакула на лося Філю полювати, вистежив, почекав, підстеріг, підкрався. Та як кинеться! А лось Філя як йому дасть копитом! А вовк Вакула як у болото брьохнувся! Зуб у нього захитався, щелепа в бік вивернулась, болота наковтався… А ти що це, ведмедю Потапе, робиш? Нову хату, чи що, будуєш?

– Вудку роблю, – сказав ведмідь Потап. – На риболовлю збираюся.

– Хе-хе-хе! – захихотіла лисиця Лариска. – Вудки тонкі бувають, сама у рибалок бачила. А в тебе кийок.

– Багато ти розумієш! – пробурчав ведмідь Потап. – Тими вудками пічкурів та карасиків ловлять, а я сома Самсона хочу підчепити.

– А на що ти його ловитимеш?

– На жабу.

– Фі, гидота яка! – зморщила ніс лисиця Лариска.

– Це тобі гидота, – сказав ведмідь Потап. – А сом Самсон жаб найбільше любить на світі. Ну, ти йди собі, не заважай мені працювати. Та дивись, щоб нікому ні слова!

– І-і-і, – сказала лисиця Лариска, – що ти, що ти, ведмедю Потапе! Та я ні слівця, ні півсловечка, ні чверть слівця!

Бач ти, – подумала лисиця Лариска, – який хитрий ведмідь Потап. Сом Самсон величезний, спіймає його ведмідь, на тиждень йому їжі вистачить. А мені може й не дати. Піду я та розповім усе Самсонові, може, він мені за це рибки дасть»

Побігла лисиця Лариска до річки, сіла на березі під кущем. Берег крутий, унизу темний омут, вода вири крутить, навіть дивитись страшно. Стала лисиця Лариска кликати сома Самсона. Закипів вир бульбашками, з’явився сом Самсон – величезний, чорний, очі маленькі, вуса довгі.

– Ну, чого тобі, лисице Лариско? – спитав він. – Розбудила ти мене. Хіба ти не знаєш, що я вдень сплю, а вночі на полювання виходжу?

– Ой, і новина у мене для тебе цікава, – затягла лисиця Лариска. – От так новина! Дай рибку – скажу!

Засопів сом Самсон, пірнув на дно, дохлого пічкура підібрав, віддав лисиці. Вона його на льоту схопила, вмить проковтнула і все розповіла – що ведмідь Потап готує вудку і жаб збирає, вночі його, сома, ловити прийде.

– Гаразд, нехай приходить, – сказав Самсон. – Я йому, клишоногому, покажу риболовлю!

Коли сонце почало сідати, спіймав ведмідь Потап на лузі велику жабу, взяв вудку і пішов на річку. Іде та співає:

Як сонце зайде і опуститься пітьма,

Впіймаю я в річці Самсона сома.

Наїмся досхочу я сам,

Друзів пригощу і сусідам роздам!

Ведмідь Потап не був жадібним, завжди з друзями ділився і допомагав у біді. Прийшов він на річку, прив’язав до товстої палиці товсту волосінь, на волосінь нав’язав гачок, а на гачок причепив жабу, закинув у вир. Сидить і чекає – коли сом клюне? Вже й білка Оленка, і заєць Коська, і дятел Дмитро спати давно лягли, вже місяць зійшов і річку посріблив, а сом Самсон все не клює. Ведмідь Потап позіхає, очі у нього злипаються: “0-о-а-ах-ум-мм!” Потім і зовсім задрімав, і сон йому наснився, як несе він сома додому і всі дивуються: “Ото ведмідь Потап, ото рибалка!”

Сом Самсон якраз прокинувся, коли ведмідь задрімав, плавці розправив, потягнувся і почав вир оглядати. Очі у нього маленькі, як смородинки, але все у темряві бачать. Знайшов сом Самсон жабу, відв’язав її з гачка і з’їв, а гачок за великий корч на дні зачепив. “Ну, – думає, – подивлюся я, ведмідю Потапе, який у тебе улов буде. Усьому лісу на сміх!”

Прокинувся ведмідь Потап, коли сонце встало. Подивився – волосінь натягнута. “Ага, – думає, – попався мені сом Самсон, зараз на берег витягну”.

Потягнув ведмідь вудку на себе, а вона не піддається. Встав на задні лапи, напружився – знову не піддається. Тут білка Оленка прибігла, питає:

– Що це ти, ведмедю Потапе, робиш?

– Та ось сома Самсона спіймав, а він не вилазить, упирається.

Поскакала білка Оленка з гілки на гілку, всім розповідати:

– Ведмідь Потап сома Самсона спіймав, а витягти не може.

Прибігли до ріки і лось Філя, і заєць Коська, і їжак Кирилко, та багато інших. І лисиця Лариска прийшла, дивиться і думає: “Ех, дурний сом Самсон, попередила ж я його, а він таки попався. Тепер ведмідь цілий тиждень буде м’ясо їсти. Треба йому допомогти, може, і мені шматочок дасть”. Але самій їй братися за вудку не хочеться, хто її знає, раптом сом зірветься і її гачком зачепить? Почала вона лосеня Філю вмовляти:

– Що ж це ти ледащо стоїш та очима блимаєш. Допоміг би ведмедеві Потапу!

Лосеня Філя добрий, прилаштувався він до вудки рогами, стали вони удвох з ведмедем тягнути. Раз смикнули, два – зрушило з місця, щось чорне на воді показалося.

— Я піймав сома Самсона, — зрадів ведмідь. – Голову бачу!

– І я бачу! – закричав заєць Коська.

– І я! – Процокала білка Оленка.

– А я нічого не бачу! – сказав їжак Кирилко. – Я маленький, мені трава заважає.

Лосеня Філя вбік відійшло, ведмідь вудку на плече взяв, один тягне.

Підтягнув до берега, глянув – а це чорний корч на гачку. Сом Самсон виплив далеченько, бульбашки пустив, хвостом по воді вдарив так, що оббризкав усіх і  зареготав:

– Обдурив я тебе, ведмідю Потапе! І жабу з’їв, і сам цілий. Ти мене щодня приходь ловити, тільки жаб жирніших вибирай. Я їх дуже люблю!

Засміялися тут усі звірі, за боки взялися. Лише лисиця Лариска одразу в кущі шмигнула, побоялася, що сом Самсон про неї розповість.

І ведмідь Потап теж засміявся.

– Гаразд, соме Самсоне, – сказав він, – обдурив ти мене цього разу. Тільки дивись не лови гав там у своєму вирі, а то прийде час і я тебе пошию в дурні.

І пішов малину їсти..

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.3 / 5. Оцінили: 9

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Заяц Коська и его друзья”

Микола Грибачов

Видавництво: “Самовар”, 2010 р.

Залишити коментар