Сон, який хотів спати
Олена Кукуєвицька
Одного ранку під подушкою народився Сон. Він міг би ще поспати, але оскільки вранці усі прокидаються та йдуть у справах, то і Сон вирішив піти у справах.
Вдень Сон був невидимим. Тому цілий день він гуляв містом, і ніхто його не помічав. Сон зайшов до парку, потім заглянув у магазин, потім погуляв на дитячому майданчику. Навіть в тролейбусі проїхався. І ніхто його не помічав, людям всюди було не до сну.
І ось настав вечір. Сонечко сховалося і на вулиці стало темно.
«Як я втомився за день!», – подумав Сон. – «Зараз би поспати!»
І став Сон шукати, де б йому переночувати. Він злетів і почав тихенько заглядати у вікна будинків, щоб вибрати собі місце на нічліг. Він хотів переночувати там, де на нього вже чекають і де будуть йому раді.
Сон заглянув у перше вікно і побачив там тітоньку і дядечка, які сиділи за столом, вечеряли і весело про щось розмовляли.
«Ні, їм зараз не до сну», – подумав Сон. – «Я не вчасно прийшов. Піду шукати інший будинок».
Тож, Сон відправився далі. Він подивився у наступне вікно і побачив бабусю. Вона сиділа в кріслі і щось шила. Сон придивився і побачив, що бабуся зашиває дитячі штанці. «Ні, не піду сюди. А то якщо я прийду, бабуся ляже спати і не встигне зашити штанці. І що ж, завтра якийсь хлопчик залишиться без штанців? Ні, піду шукати іншу ночівлю», – вирішив Сон, хоча вже дуже хотів спати.
У наступному вікні сон побачив дядечка, який працював за комп’ютером. «Напевно, дядько робить важливу і термінову роботу. Не буду йому заважати », – вирішив Сон і полетів далі.
Тут з одного вікна до Сну долетів дитячий плач. Сон обережно заглянув у вікно і побачив маленьку дівчинку, яка сидить на ліжка і плаче. Мама обіймає і щось розповідає, але дівчинка плаче все голосніше і голосніше.
Сну захотілося пожаліти і заспокоїти дівчинку, і він зайшов до кімнати. Так-так, прямо через віконне скло!
Сон все ще залишався невидимим, тому непомітно почав гладити дівчинку по голові. Дівчинка перестала плакати, тільки жалібно схлипувала. А потім поклала голову на свою подушечку, закрила очі і заснула.
«Здається, на мене тут чекали. Нарешті і я можу поспати», – радісно зітхнув Сон. Він заснув у кімнаті і тепер став видимим. Але його могла бачити тільки спляча дівчинка. Це був Сон про чарівних літаючих фей, які жили в квітковому місті. У тому місті все було з квітів – і будинки, і машини, і гойдалки. Та й самі феї нагадували літаючі квіти.