Сонечкова хустина

Вранці Сонечко схопилося з ліжка (щось довго стало спати), вмилося криничною водою і почало одягатися.

Та так вже дбайливо й ретельно. Все довкола сяяло і блищало. Нарешті виїхало на небо на колісниці, вийняло хустину з кишені…піт з чола витерти — бо ж поспішало і трішки ухекалось. І раптом… Ой, матінко! Випала з рук хустина, полетіла долу. Повільно так, гарно так, проте ж, вона Сонечкова. А значить і гаряча.

Ледь-ледь торкнулася дерев, а листочки не витримали — побагряніли. Пожухла травичка, вмить одягла золоту сукню берізка… А тут і Осінь ступила на галявину. Підхопила хустину, помахала нею Сонечку:

— Спасибі, любе, за дарунок! Хустина мені ой як знадобиться.

Сонечко всміхнулось і заспокоїлось. В надійні руки потрапила чарівна хустина, журитися нема чого. Легенько смикнуло за віжки коней і повільно покотилося по небу.