TOU

Сонце, сонечко та соняшник

Казки Ірини Прокопенко

Починався літній день. На листі дерев переливалися всіма барвами райдуги крапельки роси. Співали птахи, тягнулися квіти до Сонця, а над ними басовито гудів Джміль: –
Ж-ж-жарко… Йому й справді було жарко.
– Ж-ж-жорстоке Сонце, ж-ж-жорстоке.
Почуло Сонце та й каже:
– Кожен день я проміння на землю посилаю, щоб черешні скоріш дозрівали, щоб пташки співали, щоб діти смаглявими ставали, а він… він мене жорстоким назвав.
Образилося Сонце та й сховалося за хмару. Похмурно на світі стало, квіти пелюстки згорнули, птахи замовкли, мурахи входи та виходи своїх домівок закривати почали.
– Що робити? Що робити? Як без Сонечка нам жити? – зашепотіли Дерева.
– Я тут, ось я, – сказав хтось тоненьким голоском і всі побачили маленького, червонокрилого жучка, якого й справді Сонечком звали.
– А ти можеш землю зігрівати? – спитали Дерева.
– Ні.
– А можеш так зробити, щоб черешні поспіли?
– А щоб діти засмагли?
– І цього не вмію, – зітхнуло Сонечко, – я тільки попелиць знищую,червців, кліщиків па-вутинних та інших дрібних шкідників.
– І за це тобі, Сонечко, спасибі, – вклонилися Дерева і знов зашепотіли:
– Що робити? Що робити? Як без Сонечка нам жити?
– Може, я зумію допомогти? – спитав Соняшник. Він теж був на Сонце схожий: кругла голівка у жовтогарячих променях.
– А ти можеш землю зігрівати? – спитали Дерева.
– Ні.
– А зробити так, щоб черешні поспіли?
– Ні. Не мо-жу…
– А щоб діти засмагли?
– І цього не вмію, – тихо мовив Соняшник, – я тільки насінням людей годую.
– Це ж добре! Спасибі тобі, Со-няшнику, – вклонилися Дерева. А Джміль знов гудів.
– Ж-ж-жаль, квіти пелюстки згорнули, ж-ж-жаль.
– Жаль! – обурилися Дерева. – А хто Сонце образив, хто його жорстоким назвав? Все ти, все ти, Джмелю!
Вони так розхвилювалися, так розгойдались, аж вітер знявся, Злякався Джміль, почав у Сонця пробачення просити:
– Ж-ж-жити без тебе не можна, пробач мені, пробач.
Виглянуло Сонце з-за хмари, посміхнулося привітно. Зраділи дерева, пташки защебетали, квіточки розкрилися, а Джміль над ними гудів:
– Ж-ж-жарко.., але не дуже, але не дуже…

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4 / 5. Оцінили: 4

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Пригоди на землі та під водою”

Ірина Прокопенко

Видавництво: “Веселка”

Київ, 1990 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: