Сорочок і бузинові боки

Ну й клопіт з малим Сорочком, ну й клопіт! Мама Сорока вже з крил збилася виконувати синові забаганки. А він все вередує:

— Скре-ке-ке-ке! Скре-ке-ке-ке! Хочу з дятликом Молоточком погратися!

— Дятлик зайнятий, синку, — терпляче пояснює мама.

— У нього урок стукотіння.

— Я теж хочу стукотіти, — скиглить Сорочок. — І так стукнув дзьобиком об стовбур сосни, що аж іскри з оченят посипались.

— Ой, ой, — заскиглив Сорочок. — Голова обертом іде.

— Не берись не за свою справу, — терпляче вмовляє сина Сорока. — Краще комариків он полови…

— Набридло! — заскрекотів малий. — Мені обридло вже все…

Отак всеньке літо чіплявся малий то до дятлика, то до вороняти, навіть до жука Оленя, поки не налякав той своїми довгими рогами.

— Ну й набрида твій синочок, — зітхнув якось Дятел. — Не дає передиху Молоточку. Ти б до діла його привчила, абищо…

— Я й сама бачу, сумно зітхнула Сорока. — Єдина надія на лісову школу..:

— Ех! — похитав головою дятел, — на школу надійся, а сам теж не складай крил… — Наука йому добра потрібна,— от що!

Та врешті-решт прийшов вересень. Мама Сорока склала Сорочку книги до наплічника, налляла з пляшки чорнила з бузини, яке заготовила вже давно і завбагливо, поклала чорнильницю до мішечка з довгим шнурочком і повісила його на шию.

Чистий, ошатний вилетів Сорочок зі свого гнізда, полетів до школи. Проте по дорозі закортіло йому в гості до зайчика Куцохвостика залетіти. Куцохвостик теж обіцяв бути не дуже старанним учнем, отож обоє були, як кажуть у народі: два чоботи — пара.

Поклав Сорочок наплічник та чорнильницю на пеньок і почали обоє гратися. Спочатку у квача, потім у схованку і тут у цій грі Сорочок схитрив, заховавшись на високій гілочці дуба, хоч у них з Куцохвостиком була угода: на деревах не ховатися, не було ж у зайченяти крилець.

Пошукав-пошукав Куцохвостик друга і збагнув: порушив Сорочок слово! Ох і розсердилось зайченя, проте виду не показало, а коли Сорочок прилетів з криком: — Не знайшов! Не знайшов!—вхопив мішечок з чорнильницею, розв’язав його і вилив все чорнило на Сорочка!

— Ой-ой-ой! — заскиглив Сорочок. — Як же на очі вчителю сичу Мудрецю, з’явлюся?!

— А це вже як знаєш!—сказав Куцохвостик, вхопив свого наплічника і поскакав до лісової школи. Видно, не був він справжнім другом, коли лиха такого накоїв, та ще й у біді залишив..

Вхопив Сорочок наплічника, засунув чорнильницю до мішечка, та й полетів додому.

— Скре-ке-ке! А це що таке? — тільки й спромоглася вимовити мама. — Це що за мара?!

— Я не мара, а Сорочок… — почулося жалібне попискування.

— У мого Сорочка білі боки, а не бузинові… Геть, маро, звідси!

Звичайно, вона впізнала синочка, проте хотіла врешті- решт його провчити… І Сорочок полетів. Просто до рівчачка. Поклав наплічник на березі, сів на камінчика і почав мити боки та спинку. Ох, скажу вам, і нелегкою це була робота! — Мама Сорока зробила чорнило на совість. Отож помучився Сорочок, щоб боки знову забіліли… Потім обсихав на сонечку, поки трішки навіть не задрімав Та що не кажи, першого дня так і не потрапив Сорочок до школи. Коли ж прилетів додому, мама Сорока зустріла привітно:

— Вітаю тебе, мій школярику! Яку літеру сьогодні вивчив?

Сорочок похнюпився, ковтнув сльозу. Тільки за чаєм з пирогом відважився розповісти мамі про свою пригоду.

— Але я більше так робити ніколи не буду, повір мені, мамочко…

З того часу Сорочка і справді наче підмінили. Принаймні в халепу більше ніколи не потрапляв, хоч мама наливала йому бузинове чорнило щодня.