Сорока

Кого сорока побачить — стрекоче.

Що погано лежить, вона тут як тут.

Пташине гніздо примітить – яйця розклює, пташенят маленьких з’їсть.

І звірові несолодко від сороки: не дає сорока сховатися від ворогів. Усім розповідає, де хтось ховається. Кричить:

“Я бачу!

Бачу!

Ось він де!

Звір від сороки ховається. А сорока від нього на крок. Куди він туди і вона.

Він по полю — сорока над ним цокоче:

“Я тебе бачу!

Я тебе бачу!

Не біжи — наздожену.

Не їж — заберу!»

Ось вона яка, сорока!

Ходить тетерка по галявині, береже курчат.

А вони порпаються, розшукують їжу. Літати ще не навчилися, ще не виросли.

Хто більший, той їх і образить.

Побачила сорока-злодійка здобич. Причаїлася, підскакує ближче, ближче.

Хоче пообідати.

«Квох!

Квох! — гукнула тетерка. — Ворог близько!

Дивиться, дивиться сорока — жодного курчати не бачить. Немає нікого! Нема кого хапати! Нема кого їсти!

Розсердилася: «Як це так! Як це так!”

Тут налетіла на неї тетерка і погнала геть.

Відігнала.

Повернулась, квохче:

«Квох! Квох! Немає ворога близько!

Усі й вилізли, хто звідки: хто з-під шишки, хто з-під гілки, хто з ямки, хто з-за горбка. Ціла компанія з-під пенька.

Полетіла сорока від тетерки, почистилася. І знову виглядає – слухає.

Чи не йде хтось? Чи нема де їжі? Чи не можна в кого щось відібрати?

Гарчить мама-ведмедиця. Не слухають її ведмедики. Бешкетують. Один по калюжі б’є лапками — бризки летять. Ведмедику подобається.

Другий на калину заліз, гойдається, як на гойдалці.

Сорока тут як тут і кричить:

«Бачу!

Бачу!

Ви що робите?”

Ведмедиця відразу замовкла.

А ведмедики злякалися. Дурні, а розуміють: доки гарчала, бурчала ведмедиця — ніякого ворога не було. Можна було бавитись. Замовкла —ховатися треба.

Ведмедик — виліз з калюжі, другий ведмедик — з калини, і поскакали в хащі, де густіше, поки сорока від них не відв’язалася.

Вовченятам вовчиця принесла їжу. Кожен потягнув до себе. Бурчать-гарчать.

А сорока зверху як закричить:

“Я все бачу!

Віддай!

Я бачу!”

Вовки врозтіч, хто куди. А вовчиця від сороки не таїться. Сорока над нею стрекоче; не розуміє сорока, що вовчиця навмисне не ховається. Від вовченят її відводить.

Вовченята тим часом повернулися, здобич з’їли, сороці нічого не залишили.

Рись повзе до куріпок. А вони клюють, годуються, нічого не помічають.

До них сорока прилетіла. Цікаво їй, що ці кури клюють.

Ворухнувся хтось у кущах. Злетіла сорока на ялинку і бачить підкрадається до куріпок звір.

«Бачу!

Я тебе бачу! Ось ти де!

Куріпки почули, на крило піднялися. Рись стрибнула, та нікого не схопила.

Почув пес слід козулі, хоче відшукати і зловити. А сорока тут як тут — стрекоче: «Ось він! Ось він!”

Почули козулі сороку і ходу! Гнався за ними пес — не наздогнав.

А сорока знову слухає, виглядає — чи нема де якоїсь здобичі?