Сорока-білобока

У сороки-білобоки
п’ять малят-сороченят.
Усі чисто
хочуть їсти.
Треба всім їм дати лад.

От сорока-білобока
поскакала на поріг
і до хати
працювати
поскликала діток всіх.

Цей, здоровий,
носить дрова,
той, швидкий, пшоно товче.
Третій в чашку
цідить бражку,
а малий млинці пече.

Тільки п’ятий
хоче спати,
помагати не біжить –
у садочку
в холодочку
ліг на травці та й лежить.

У сороки-білобоки
все вже зроблено як слід.
Вся родина
й господиня
посідали за обід.

Ті – до кашки,
ці – до бражки,
ще й млинців по п’ять, по шість.
А ледаче
хай поплаче! –
Хто не робить, той не їсть.

Як почув це братик п’ятий –
не схотів на травці спати,
аж підскочив: – Як це так?!
Ви – в господі,
я – в городі,
до роботи й я мастак!

Ось він поле
бараболю
й обгортає залюбки,
до городу
носить воду,
поливає огірки.

Ще й на вишню
на найвищу
лізе ягідок нарвать.
Вже й приносить
вишень досить,
щоб усіх почастувать.

І сорока-білобока
не нахвалиться сама:
– В мене діти
працьовиті,
зовсім ледарів нема!