Сороки

На гілляці сиділо три сороки. Старий дуб довго слухав, як вони скрекочуть, і нарешті сказав:

— Шановні сороки, а чи не полетіли б ви на луг?

Сороки полетіли на луг. Там сюрчали коники, і квіти кивали їм голівками. Сороки сіли на пагорбок і так заскрекотіли, що всі квіти похилили голівки, коники замовкли, а волохатий джміль ввічливо сказав:

— Шановні сороки, а чи не полетіли б ви у гай!

Сороки полетіли у гай. У гаю співали пташки. Вони багато літали по світу й розповідали про те, що бачили в інших краях. Усім було дуже цікаво послухати. Та сороки любили слухати лише самих себе. І вони зчинили такий гармидер своїм скрекотінням, що у зайців заболіли вуха, оглух сіроманець вовчисько, білочки почали жбурляти в сорок горіховим лушпинням, а лисиця ввічливо сказала:

— Шановні сороки, а чи не полетіли б ви у місто!

Сороки полетіли у місто. Вони спустилися на карниз будинку, де на ґанку сиділо три дівчинки. Дівчатка розмовляли голосно, всі разом, заважаючи одна одній.

— Ось місце для нас! — зраділи сороки.

І справді цього разу ніхто не запропонував їм летіти далі. Але коли вони почали свою розмову, дівчатка геть заглушили їх.

— Це просто неможливо! — обурилася одна сорока.— Я не чую власного голосу!

І всі три сороки знялися і полетіли.