TOU

Совине безсоння

Єжи Ярек

Сови вигадували собі всілякі роботи: бігали, носили каміння, рубали дрова – збирали гриби та ягоди – все даремно. І хоча вони були дуже втомлені, і хоча була глибока ніч, вони ніяк не могли заснути. Вони крутилися з боку на бік до світанку, не в силах заснути. І так відбувалося день за днем, а точніше ніч за ніччю.

Бідні сови зверталися до найкращих лікарів. Найкращі лікарі виписували довгі складні рецепти, брали величезні гроші – але це не допомагало. Боротися з цією дивною недугою совам ніяк не вдавалося.
Одного разу найстарша сова – прабабуся Дуська – скликала совину нараду.
– Сови! Ми тут, зібралися щоб нарешті знайти ліки від нашого совиного безсоння! Немислимо, зрештою, не спати ночами! Ну, я слухаю… Що ви можете сказати з цього приводу, сови?
Але совам не було що сказати, вони переминалися з ноги на ногу, та й трохи шкодували, що прабабуся Дуська буде розчарована їх мовчанкою.
Раптом, як Пилип із конопель, вискочила наймолодша сова – Зоська:
– А я вважаю, що спати взагалі не варто, адже ми все одно не можемо заснути. Краще будемо дивитися на небо, чи що…

Решта птахів, правда, тільки пирхнули — пхі! – така ідея їх зовсім не приваблювала. Час ішов. А оскільки іншої пропозиції не було, сови нарешті почали трохи серйозніше думати про єдину пропозицію наймолодшої сови.
— Може, Зоськина ідея не така вже й погана…
— Замість того, щоб нервувати через безсоння, весь час крутитися й вставати…
— Може, краще було б сидіти на місці і споглядати на місяць…
Отже, в результаті ідея сови Зоськи була одноголосно прийнята. Наступні кілька ночей сови сиділи на гілках дерев і дивилися в небо. Вони з подивом помітили, що місяць постійно змінює своє обличчя і щовечора виглядає трохи інакше.
Окрім спостереження за місяцем, сови рахували і зірки, і врешті-решт стали в цьому настільки досконалими, що одного погляду на небо їм було достатньо, щоб зрозуміти, чи всі зірки на своєму місці. Коли це сталося, ця розвага почала їм набридати.
— Все ті ж зірки…
— І той самий місяць…
— Ми б хотіли зайнятися чимось іншим…
— А чим?
— А хіба я знаю…
І сови більше нічого не придумали. Тож вони не зводили очей з неба й нудьгували все більше й більше. І сон все одно не приходив до них…
— Знаєте, що! – сказало одного разу вночі коричневе совеня Чарек. — Потетіли в село. Там є різні домашні тварини. Можливо, у них буде ідея для нас. Тому що вони там, серед людей, їм, мабуть, зовсім не нудно…
— Е… там
— Ми не хочемо нікуди летіти…
— Лети сам…
— А якщо у них є якась слушна думка, повернешся і розкажеж нам. Гаразд?
— Гаразд. – відповів Чарек.

І наступної ночі він полетів у село. Опівночі він сів на дах якогось будинку і почав кричати.
— Ото нахабна птаха! Ти замовкнеш! Горланить тут серед ночі… — кричав розбуджений господар.
Совеня сховалося за димар і не могло зрозуміти, що це так засмутило хлібороба. Але він більше не кричав. Сидів тихо до світанку.
Ще добре не розвиднілося, він помітив пса, який бігав біля будинку.
– Песику, хлопче! — вигукнуло коричневе совеня Чарек. — Може, ти знаєш, чому твій господар такий злий?
– Я не впевнений, – відповів пес, – але щось мені здається, що не варто так шуміти посеред ночі.
І коли Чарек розповів псу про своє безсоння, пес дав таку пораду:
— Ну, якщо ви, сови, не можете спати вночі, робіть те, що я роблю: доглядайте за господарством!
Але совеняті Чареку ідея пса не дуже сподобалася. Тоді з стайні почулося – мууууу! І Чарек полетів туди.
— Не спиш — можеш всю ніч жувати ось так: хап, хап, хап! – сказала корова Мучка.
— Жування може бути корисним для корів, але точно не для сов. І як мені повернутися до лісу з такими ідеями? Сови будуть сміятися з мене. Я думав, що у вас, домашніх тварин, є більш конкретні пропозиції, як допомогти нам. А у вас якісь дурниці – доглядай за господарством і жуй траву! Хіба це – робота совам? – розсердився Чарек. – Кого б ще запитати, хто б…
— Кукуріку! – Пролунало на весь двір .
— Ой, маю! Попрошу півня!
— Ви, сови, можете, наприклад, всю ніч співати. У лісі це нікого не повинно сильно турбувати. – порадив півень.
— Співати? Чому ні! – зраділо совеня Чарек і полетіло до лісу.
Совам також дуже сподобалася ця ідея, і наступної ночі всі сови- діди, сови-бабусі, сови-тати, сови- мами і всі їхні діти заспівали перегукуючись:
– Ху-гу! Ху-гу!
Спочатку інші лісові звірі були проти цього співу. Але потихеньку звикли і їм почало навіть подобатися.
Бо не знаю чому в лісі, та й у селі – стало набагато спокійніше.
– Ху-гу!
– Ху-гу! Ху-гу!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 13

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: