TOU

Срібні воли

Українські народні казки

В одного бідного хлопа був син. Разом з батьком обробляв поле, що межувало з панським. Якось ціле літо хлопець працював у людей, заробив грошей і купив воли.

Заздрісно стало панові, що такі бідняки мають худобину.

Одного разу старий вигнав волів на пашу й заснув. Воли зайшли на панське і там пасуться. Пан приїхав, старого набив, а воли забрав і не віддає.

Каже батько:

— Бачиш, сину, якого я клопоту наробив. Пан воли не віддасть, і ми вже нічого не зробимо.

А син до батька:

— Нічого. Ще прийде такий час, що і я пана з маєтком розв’яжу. А тепер піду шукати якої служби. Зароблю грошей, куплю інші воли й повернуся.

Зібрався в дорогу. Ішов так кільканадцять днів. Зайшов він у великий дрімучий ліс. Мандрував, мандрував і знайшов велику поляну. А на поляні паслося двісті срібних волів.

Підходить він ближче, а коло волів сидить старенький дід і курить люльку.

Привітався хлопець, а старий питає:

— Куди йдеш, синку?

— Йду, дідуню, служби шукати.

— А чого тобі служить?

— Мушу, дідуню, бо мали ми пару волів, але зайшли вони на панське пасовище, пан їх забрав та ще й тата добре набив. Може, приймете мене пасти череду за пару волів?

Дід каже:

— Не треба мені наймита. Вибирай собі найкращі воли, впрягай у віз, бери плуг, борону і їдь трохи далі. Там побачиш велике поле. Обори його навколо. Хто б тебе не просив щось зробити або дати — не слухай, роби своє.

Вибрав собі хлопець волів, запріг у воза, подякував дідові та й поїхав. Доїхав до великого поля. Лиш почав орати, побачив чоловіка, що лежить біля хліба і просить дати йому хліба. Оре хлопець далі, аж над водою лежить чоловік і просить води. Оборав його, а далі побачив вогонь, а біля вогню ще один чоловік лежить і крізь сльози просить підсунути його ближче, бо дуже змерз. Як минув цього, то побачив ще одного — лежав біля купи грошей і просив грошей.

Оборав хлопець поле і приїхав до старого пастуха, а той і каже:

— Їдь додому, а як доробишся, то воли приженеш.

Приїхав додому, а пан якось проїжджав, побачив срібні воли й сон утратив. Думав, думав, як би ті воли видурити, та нічого не придумав і вирішив порадитися з війтом.

Каже війт:

— Треба дати хлопцеві таку роботу, аби він її не виконав, а воли схудли.

— Є така робота,— зрадувався пан,— Я скажу йому, най за день виоре сто гектарів лану, вивезе насіння волами і засіє.

Покликали хлопця і кажуть:

— Якщо те і те зробиш, воли будуть твої, а ні, то заберемо, а тебе стратимо.

Приходить засмучений хлопець до волів, а вони кажуть:

— Не журися. Ми знаємо, що пан загадав. Запрягай нас і поїдемо.

Під’їхав хлопець під панську комору, накидали йому на воза сяк-так мішків, сів він зверху, а пан сміється:

— Із місця не рушить!

Та хлопець гейкнув на волів, і вони тихенько поїхали, наче і не по землі котився віз.

А пан своє:

— Він усі мішки порозсипає.

Але хлопець виїхав на поле, впряг воли в плуг і оре. Починає одну скибу, а за нею двадцять лягає, одразу поле волочиться, пшениця сіється, і до обіду він з усім впорався.

Приїхав до. пана і каже:

— Роботу я виконав.

Пан виїхав, подивився — все в порядку. Але подумав: «Вже воли, напевне, схуднуть, якщо стільки виорали».

На другий день пан побачив волів, а вони ще кращими стали. Пішов пан до війта і радяться, яку ще роботу загадати.

Каже пан:

— Над Чорним морем є гора. Накажемо ту гору перевезти на другий бік моря. Він заїде в море, утопить срібних волів, і сам утоне.

Кличуть хлопця й наказують:

— Їдь на Чорне море і перевези гору з цього боку на другий. Як виконаєш — житимеш, а ні — без голови залишишся.

Приходить хлопець додому, сумний-пресумний.

Воли й кажуть йому:

— Не сумуй. Зробили одне і це зробимо. Запрягай нас і поїдемо.

Приїхали під ту гору, а вона аж хмар сягає.

Кажуть воли:

— Нічого не думай. Бери лопату і кидай глину на віз.

— Довго мені кидати та возити,— подумав.

Узяв раз лопатою — третини гори нема, вдруге — менше половини залишилося, а за третім разом вся гора була на возі.

Приїхав до моря. Воли зупинилися, тричі дмухнули на воду — море розійшлося, а посередині зробилася суха дорога. Переїхав на другий бік, там скинув гору за трьома разами і рушив додому. Як був на другому боці, воли знову дмухнули, і море стало як море.

По дорозі звернув до панського мастку і сказав панові, що все зроблено. Пан вискочив і каже до кучера:

— Запрягай коней, поїдемо дивитися.

Приїхали на берег моря, де та гора стояла, а там лише яма, зате по той бік гора небо підпирає.

Приїжджає сердитий пан до війта і каже:

— Перевіз гору, і нічого волам не хибить. Ще кращі, як були.

Міркують обидва, що придумати, нарешті пан і каже:

— У мене багато лісу. Най він за добу і вирубає його, і серед моря побудує дерев’яний палац.

Як почув хлопець панський наказ, знову зажурився. Пішов на пораду до волів, бо не віриться йому, що й таке можна зробити.

— Не бійся, зробимо,— кажуть воли.— Бери лишень сокиру й пилу.

Взяв хлопець сокиру і рушив до панського лісу.

Воли кажуть:

— Зарізуй пилу, зарубуй сокиру, а сам стань збоку і дивися, як буде дерево падати і тягатися.

Не встиг положити на воза два патики, а віз уже повний. Сів зверху, і воли рушили. Приїхали до моря, воли дмухнули по три рази, і стала суша. Посеред моря віз розвантажився, а воли кажуть:

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.9 / 5. Оцінили: 18

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Срібні воли ”

Казки гір і підгір’я

В записах С. Пушика

Видавництво: “Веселка”

Київ, 1995 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: