Старе сідло
Лужицькі народні казки
Бідний селянин геройськи воював під час семилітньої війни. Після одної битви сам прусський король Фрідріх відзначив його.
Скінчилася війна. І от якось селянин орав своє поле. Коли це полем їде король. Він упізнав селянина і запитав, як йому живеться.
— Людина завше повинна боротися із злиднями, щоб мати свій шматок хліба,— відповів селянин.
Король спитав селянина, що той бажає дістати в подарунок
Та! — зітхнув селянин. — Нічого не треба. Проте, як що Ваша милість хоче щось дати мені,
я б з радістю прийняв якесь старе сідло. Звичайно, король не відмовив. Однак селянин попросив і грамоту на старе сідло. Король дав йому і грамоту.
Наступного дня селянин подався до пана, що жив неподалік у маєтку під назвою «Старе сідло», та й каже:
— «Старе сідло» король подарував мені. Ось вам королівська грамота. Прошу передати маєток.
Звісно, пан подався до короля скаржитися… Та король визнав свою грамоту і маєток залишив за селянином.
А панові дав інший маєток.
Джерело:
“Жива вода”
Збірка сербо-лужицьких казок
Переклад – Д. Меденцій
Видавництво: “Веселка”
Київ, 1991 р.