TOU

Старий і півень

Албанські народні казки

Жили давним-давно старий зі старою. Їхня халупа приліпилася до високої гори неподалік ріки. Жили вони бідно, навіть кози чи вівці не мали, щоб надоїти молока і приготувати бринзу. Але вони не скаржилися на свою долю. Вони вважали, що живуть добре, бо у старого був півень, а в старої курка. Курка несла яйця, як усі кури. Але стара була жадібна, і коли старий просив дати йому покуштувати курячого яєчка, вона тільки сміялася. Сама щодня їла яйця, а старого не пригощала. Якось старий розгнівався і сказав їй:

— Ну, почекай, стара, ось почне мій півень золоті монети робити, ти в мене проситимеш, а я тобі не дам. Стара засміялася і каже:

— Я на твоєму місці взагалі півня зарізала. Йому простого яйця не знести, де вже там золоті монети робити!

Ще більше розгнівався старий, почав сперечатися зі старою, і так вони сперечалися до самого вечора. Почув півень цю розмову і подумав: «Чому б мені насправді не навчитися робити золоті монети? А то стара вмовить старого, і він мене заріже».

Вирушив півень у далекі краї. Чи довго він там пробув, невідомо, але коли повернувся, побачили старий зі старою, що вміє півень робити золоті монети. Клюне зерно, голову догори закине, а в дзьобі в нього вже не зерно, а золота монета! Швидко розбагатів старий. Півню від нього ні в чому відмови немає. Старий півня добірним зерном годує, водою джерельної напоює, та й себе не забуває: по базарних днях на базар ходить, кошик яєць купує, вдома варить і їсть. Захотілося й старій сходити на базар, купити чогось смачненького. Говорить вона старому:

— Старий, а старий, дай мені золоту монету, хочу на базар сходити. Ось тут старий і згадав їй минуле

— Ні,— каже він,— не дам тобі золотої монети. Пам’ятаєш, як я просив у тебе куряче яєчко, а ти мені не давала?

Нічого не сказала стара, але зло на старого затаїла. Якось, коли старий пішов на базар, спіймала вона півня і кинула його в річку. А півень, впавши у воду, почав битися, крилами махати, щоб не потонути, потім зачепився ногою за якийсь корч, що плив по річці, і виліз на нього. Влаштувався зручніше, обсох, став на всі боки дивитися. Пливе корч по річці день, пливе другий повз гірські хребти, долини, ліси, села. Третього дня з’явився на березі королівський палац. Тільки корч з палацом порівнявся, виходить на ганок сам король. Побачив півня в річці, здивувався, узяв багор і витяг корч на берег. Півень зіскочив з корча і зібрався подякувати королю, але той слухати його кукурікання не захотів, схопив півня за ноги і поніс у палац до королеви.

— Послухайте, королево, — сказав король, — ось я півня з ріки витягнув, як ти гадаєш, куди нам його дівати?

– Треба подумати, – сказала королева. Подумала і каже: — Куди ж його подіти, посади в курник до других курей.

Король погодився і відніс півня туди, куди веліла королева. Вранці пішов король зерна курям підсипати і бачить: лежить півень на спині мертвий, крила розкинув, закотив очі. Взяв його король за ноги і поніс у палац до королеви.

– Послухайте, королево, – сказав він, – здох наш півень. Як ти думаєш, куди нам тепер його подіти?

– Треба подумати, – сказала королева. Подумала і каже: — Куди подіти, кажеш? Та тут і думати нічого: віднеси на смітник і викинь.

Король погодився і відніс півня туди, куди веліла королева. Тільки  він кинув півня на смітник, той скочив на ноги, розбігся, злетів на дах палацу і закукурікав! Дуже здивувався король. Пішов він до палацу і каже королеві: — Послухайте, королево, а півень живий. Як ти думаєш, навіщо йому знадобилося обманювати нас?

– Зараз подумаю, – сказала королева. Подумала і каже: — Та що ти все, ваша величносте, мене питаєш, навіщо та навіщо? Зрозуміло, навіщо. Вирішив додому втекти, от і обдурив нас.

Поки король розмовляв з королевою, півень злетів з даху на паркан, із паркану в поле і помчав додому. А старий повернувся з базару, побачив, що півень зник, засумував, навіть їсти перестав. Злякалася стара, шкода їй було старого, і сумління замучило. Розповіла вона старому, як кинула півня в ріку і той поплив невідомо куди. Ще більше старий засмутився. Стала стара вибачення в нього просити, курячими яйцями пригощати, але старий на них і дивитися не хотів. Минуло кілька днів. Сидять одного разу старий зі старою на ганку і бачать: біжить прямо до їхнього дому по стежці півень! Як вони зраділи! Добірного зерна йому принесли, водою джерельної напоїли. І зажили з тих пір весело та дружно. Все у них стало спільним: яєчка, які несла курка, та золоті монети, які робив півень.

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.9 / 5. Оцінили: 12

Поки немає оцінок...

Джерело:

“Албанские народные сказки”

Видавництво : “Художественная литература” , 1989 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: