Ставок і річка

Байки Івана Крилова

«Чому це так?» — Ставок до Річки гомонів:
«Ти вічно котиш воду,
Коли не глянь, між берегів!
Невже, сестрице, ти не стомлюєшся зроду?
Та ще й несеш ти річищем прудким
То судна з вантажем тяжким,
А то з плотами десь у далеч ринеш.
Уже я й не кажу про човники Й струги!
Без ліку Їх! Коли таке життя ти кинеш?
Давно б я висох від нудьги.
Моя приємніш доля, як зрівнять з твоєю!
Не пишний я ріднею,
Я на папері не тягнусь по карті всій,
Не шле мені хвалу гусляр у пісні тій.
Та це, їй-богу, все дурниці!
Зате я у грузьких і в тихих берегах,
Мов пані та в пуховиках,
Лежу у затишній водиці;
Не те, що кораблів,
Але й плотів,
Мені тут нічого лякатись:
Не знаю навіть я, який там поплавець,
Хіба лише десь може взятись
Листочок на воді ще на лихий кінець,
Коли його до мене кине вітерець.
Що може замінить життя це безтурботне?
Нехай десь там вітри грізні,
Дивлюсь нерушно я на суєту скорботну
І філософствую у сні».
«Як філософствуєш, чи чула ж ти в багні», —
На це тут Річка повідає, —
«Що свіжість лиш вода у русі зберігає?
І якщо річкою такою стала я,
Тому що спокою не зна вода моя,
Тече все без угаву.
Зате, бач, кожен рік
Своєю глибиною мій потік
І користь всім дає, і має честь і славу.
І буду, може, я віками ще текти,
Коли уже тебе не буде і в помині,
І в пам’яті навіки зникнеш ти».
Слова її збулись: вона тече і нині;
А бідний Став все глухнув без кінця.
Замулившись багнюкою густою,
Заріс він осокою,
І врешті висох до денця.

***

Отак талан без користі у світі в’яне.
То ж скоро хист мине,
Як лінуватись він почне
І дієвість свою оживлювать не стане.

Переклад М. Терещенка

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Залишити коментар

 

Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: