ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Стюарт Маля – хлопчик-мишеня

Елвін Брукс Вайт

Розділ 1

У зливному отворі

Коли у пані Фредерік Сі Маляти знайшовся другий синочок, усім упало в око, що росточку в нього не більше, ніж у миші. Як по правді, то ця дитинка, хоч з якого боку подивися, була миша мишею! Поміряли — лише п’ять сантиметрів росту, «із хвостиком». Але ні-ні, хвоста йому не міряли, хоча… і хвостик у крихітного синочка таки був!

І носик гостренький, достоту мишачий, і вусики стирчали, і все воно було таке маленьке-сіреньке — ну геть тобі мишеня! Не прожив той синочок і кількох днів на світі, а вже дріботів туди-сюди, мов мишка.

Спитаєте, а чи було в ньому бодай щось людське? Аякже! Він умів ходити на задніх лапках, мов люди на своїх ногах, а ще залюбки носив сірого капелюха й хвацько підпирався невеличким ціпочком. І небавом заговорив — та там такою шпаркою англійщиною! Пан та пані Малята дали йому ім’я — Стюарт. А пані Маля зладнала йому малесеньке ліжечко — з цигаркової коробки та чотирьох прищепок для білизни.

На відміну від чи не всіх людських дітей, Стюарт як тільки народився, так і пішов — подріботів на своїх ноженятах. Коли йому виповнився тиждень, він навчився вилазити на лампи, видряпуючись по шнуру. Пані Маля одразу переконалася, що ті дитячі одежинки, яких вона надбала заздалегідь, Стюартові не годяться, то й пошила йому гарненького блакитного вовняного костюмчика із кишеньками, де б йому носити свого носовичка, якісь гроші та ключі.

Кожного ранку, ще поки Стюарт не одягнувся, пані Маля заходила до його кімнати і зважувала синочка-мишочка на маленьких терезах, призначення яких насправді було зважувати листи. Коли він знайшовся, батьки ще могли відіслати його куди-небудь у найліпшому конверті вартістю в три центи, але тато й мама відмахнулися від такої ідеї та й вирішили: краще хай залишається! Одначе коли малюнкові виповнився місяць, а ваги він не набрав і десяти грамів, його матуся не на жарт занепокоїлась і послала по лікаря.

Лікар був у захваті від Стюарта й сказав, що далеко не кожна американська родина може похвалитися мишеням як членом сім’ї. Він зміряв Стюартову температуру: 37°! Але мовив: «Нормальна, як для миші!» А ще медик послухав Стюартові легені й сердечко і цілком серйозно позазирав у його вушка, присвічуючи собі ліхтариком. (Бо не всякий лікар здатен подивитися миші в вуха й не засміятись).

— Здоровеньке мишеня, нівроку йому! — виснував лікар, чим вельми потішив матусю, пані Маля. А наостанок, уже з порога, весело порадив: — Добре годуйте його, то ще й підросте вам!

Родина Малят мешкала в затишному будиночку, що тулився до одного нью-йоркського парку. Щоранку сонячне світло заливало східні вікна, будячи сім’ю, тож усі Малята були зазвичай рано на ногах. Стюарт часто виручав своїх батьків і старшого брата Джорджа — саме завдяки тому, що був хлопчиком-мишеням і міг пролізти у всяку шпарину. Його й умовляти не треба було — він залюбки виконував делікатні доручення. Одного разу пані Маля мила ванну, після того як пан Маля там покупався, і з її пальця зісковзнув перстень. Господиня тільки охнула нажахано, а коштовність уже й зникла у зливному отворі.

— Що ж мені тепер робити? — у відчаї скрикнула, мало не плачучи, пані Маля.

— Коли б на твоєму місці був я, — порадив її старший син, Джордж, — то зробив би із пришпильки гачок, прив’язав би до нитки та й спробував виловити перстень.

Так пані Маля і вчинила: зробила із пришпильки гачка, прив’язала до нитки й добрих півгодини силкувалася виловити персня. Але у зливнику було темно, а гачок так і норовив зачепитись за що-небудь інше, тільки не за персня.

— Щось виходить? — поцікавився пан Маля, зазираючи до ванної кімнати.

— Анічогісінько не виходить! — сердито повідомила пані Маля. — Перстень так глибоко провалився, що я ніяк не можу його вивудити.

— А чом би нам не послати Стюарта по ту згубу? — запропонував господар. — То як, Стюарте, спробуєш?

— Залюбки! — не вагаючись, зголосився маленький синочок. — Але спершу перевдягнуся у старі свої штанці. Певне, там, у тій дірці, дуже мокро.

— Та лізь уже! — буркнув Джордж, якому трішечки прикро було, що не спрацювала його придумка з гачком.

Ну а Стюарт, не довго думавши, тут-таки вліз у свої старі штанці. Оце ж він уже й готовий спуститися в ту дірку та пошукати там маминого персня. Але вирішив: краще буде здійснити спуск туди на шворці, яку триматиме за вільний кінець тато.

— Як смикну тричі за шворку, то й витягайте мене! — розпорядився мишоподібний синочок.

Пан Маля став у ванні навколішки, а Стюарт легко ковзнув по шворці вниз. Мить — і він зник у темному отворі. Спливла якась хвилина, і шворку тричі різко смикнули знизу. Тоді пан Маля обережно потягнув її вгору. Ось на спідньому кінці шворки показався, чіпко за неї тримаючись, Стюарт, а головне: на його шиї, мов обруч, сидів мамин перстень!

— Ох, мій хоробрий маленький синочку! Дякую тобі! — тільки й мовила пані Маля, цілуючи Стюарта. Вона ним дуже пишалася.

— І як воно там, унизу? — поцікавився пан Маля, якому завжди кортіло знати все про місця, де він не міг побувати.

— Та все нормально, — відказав Стюарт.

Але навіть без слів було видно, як він весь вимастився у слизький бруд, тож довелося малюнкові прийняти ванну, а потім іще й трохи освіжитися маминою фіалковою водою. Аж тоді до нього повернулося добре самопочуття. А вся родина: і мама, й тато, й брат — подумали: «Стюарт — просто чудо! Як легко впорався із таким складним завданням!»

Розділ 2

Домашні клопоти

А ще з’ясувалося, що без Стюарта ну ніяк не йде гра в настільний теніс (чи то пінг-понг). Родина Малят дуже любила грати в настільний теніс, одначе м’ячики знай закочувалися то під крісло, то під диван, то під батарею опалення, і виходило так, що гравцям раз-у-раз доводилося нахилятись і діставати м’ячики з-під домашніх меблів.

Стюарт швидко навчився доганяти м’ячики, і що то було за видовище, коли він, напружуючи всі свої сили, викочує тенісного м’ячика з-під гарячого радіатора, а піт градом ллється з його щік! Хлопчик-миш, звісно, був лише трохи вищий за м’ячик, тож мусив штовхати усією своєю вагою та силонькою, аби оте біле-кругле котилося вперед.

Родина Малят мала у світлиці велике піаніно. Із ним усе було гаразд — ото тільки одна клавіша западала, не працювала як слід. Пані Маля казала, що, на її думку, це відбувається через вогку погоду, але як тут могла бути винною кепська погода, коли та клавіша западала ось уже чотири роки, а за цей час випало і багато-пребагато ясних, сонячних днів.

Та хай там як, а клавіша весь час западала, завдаючи прикрощів кожному, хто хотів пограти на інструменті. Особливо прикро було Джорджеві, коли він брався зіграти досить жвавий «Танець із шарфом». І то саме Джордж придумав посадити Стюарта всередину в піаніно, аби той підіймав ушкоджену клавішу тієї секунди, коли на неї натискав піаніст.

Нелегка то була робота для Стюарта, бо ж йому доводилося тулитись між повстяних молоточків, знай ухиляючись, щоб котрийсь не луснув його по голові. Але все одно Стюартові це дуже подобалося. Там, усередині піаніно, було страшенно цікаво, а що за азарт утікати від тих молоточків! А як гарно там гуркотіло!

Бувало, як посидить там довше, то виповзає зовсім глухенький-ошелешений, от ніби з літака після тривалого перельоту, і нормальний слух повертався до нього аж за якусь часинку Пан і пані Малята часто перемовлялися стиха про Стюарта, коли того не було поруч, адже вони так і не оговталися від того потрясіння, що в їхній сім’ї народилася миша.

Стюарт був такий крихітний, і через нього батьки мали купу клопотів. Пан Маля наполіг, щоб у розмовах ніколи не вживати слова «миша». А ще змусив пані Маля видерти з книжечки дитячих пісеньок сторінку з «Трьома Сліпими Мишенятами».

— Я не хочу, щоб Стюарт уже зараз набрався всіляких страхів, — наголосив пан Маля. — Я не зможу спокійно жити, якщо мій синочок виросте, потерпаючи, коли б котрась селючка не відтяла йому хвоста ножем для різання м’яса. От через такі речі й сняться діткам страшні сни, коли вони облягаються на ніч!

— Таки так, — відгукнулася пані Маля. — А почати нам слід, либонь, із отого різдвяного віршика: «Це ніч була перед Різдвом, Коли панує тиша, І не ворушиться ніхто — Ані найменша миша». Коли б не вразила прикро Стюарта ота принизлива характеристика миші як найменшої істоти!

— Слушно! — погодився її чоловік. — Але що ж ми скажемо, коли дійдемо до четвертого рядка? Треба чимось замінити ту «мишу»! Ми ж не можемо просто проказати: «Це ніч була перед Різдвом, Коли панує тиша, І не ворушиться ніхто…» — та й замовкнути. Він відчує недоказаність — отже, треба підшукати іншу риму до слова «тиша».

— Може, «гижа»? — запропонувала пані Маля.

— Або «ані стара афіша»? — вигадав пан Маля.

— А найкраще підійде рима «дише»! Тобто «немов ніхто й не дише»! — гукнув дорослим Джордж, що дослухався до розмови із протилежного кутка кімнати.

Недовго думали — рішили: найкраще звучатиме, щоб без «миші», такий четвертий рядок: «…Немов ніхто й не дише». І коли стало наближатися Різдво, пані Маля обережно витерла останній рядок із «мишею», вписавши акуратно: «…Немов ніхто й не дише». Отож Стюарт відтоді завжди думав, що віршик від самого початку існував саме в такому вигляді:

Це ніч була перед Різдвом,

Коли панує тиша,

І не ворушиться ніхто,

Немов ніхто й не дише.

Та найдужче непокоїла пана Маля мишача нірка в комірчині. Якісь миші були прогризли ту нірку ще в ті часи, коли родина Малят іще й не думала купувати цей будиночок, і відтоді ніхто й нічого не робив, аби тієї дірки-нірки не стало.

Пан Маля аж ніяк не був певен, що за почуття переживе Стюарт, коли виявить мишачу нірку. Куди та нірка вела, він не мав жодного уявлення, і йому було моторошно від самої тільки думки, що котрогось недоброго дня Стюартові заманеться в ту нірку шаснути.

— Зрештою, і вигляд у нього, майже в усьому, геть як у звичайнісінької миші, — поділився пан Маля своїми побоюваннями із дружиною. — А я ще не знав такої миші, якій би не кортіло шугнути в мишачу нірку!

Розділ 3

І як його умитись?

Стюарт був рання пташка: підхоплювався уранці чи не щоразу перший. Це було таке приємне почуття: піднятися першим! Як це мило: тихі кімнати, книжки спочивають собі на поличках, а бліде світло сочиться у вікна… Свіжий дух нового дня…

Взимку о цій порі було ще геть темно, коли малий хлопчик-миш вилазив зі свого ліжечка, змайстрованого з коробки з-під цигарок, і, бувало, тремтів від холоду, починаючи виконувати, все ще в піжамі, свої ранкові вправи. (Щоранку Стюарт по десять разів нахилявся так, щоб доторкнутися до пальців своїх ніг. Це було важливо, аби триматися в добрій формі. Адже так робив його старший брат Джордж, пояснюючи малому Стюартові, що завдяки такій руханці укріплюється прес живота і краще перетравлюється їжа.)

А поробивши вправи, Стюарт накине на себе свого симпатичного вовняного халатика, міцно обв’яжеться пояском і рушить до ванної кімнати, нищечком проходячи довгим темним коридором повз кімнату мами й тата, повз комірчину з пилососом, далі повз Джорджеву кімнату й так до сходового майданчика, а вже звідти — до ванної.

Звісно, у ванній на той момент іще темно, бо ж світло на ніч вимикається, але Стюартів тато подбав про це, прив’язавши довгу шворку до ланцюжка, за який більші члени родини смикали, щоб увімкнути чи вимкнути лампочку. Кінець шворки сягав до самої підлоги.

Стюарт підскакував якомога вище й весь повисав на шворці: його маленької ваги цілком вистачало, щоб вимикач спрацював. Подивитися на це хлоп’я-мишеня, як воно розгойдується туди-сюди на шворочці, а поли його халатика метляються довкола його ніжок, то й подумаєш: ну геть тобі маленький братчик-ченчик сіпає за мотузку дзвона у своєму монастирі.

А як же йому добутися до умивальника? Пан Маля, тато Стюарта, подбав і про це: мишоподібний синочок мав видиратися по невеличкій мотузяній драбинці. Джордж пообіцяв змайструвати для свого крихітного братика особливий мініатюрний умивальничок: лише три сантиметри заввишки, а вода б стікала туди з маленької гумової трубочки.

Але Джордж завжди багато обіцяв, та мало виконував, бо забудькуватий був. Пообіцяє щось зладнати — і забуде! Отож Стюарт і надалі щоранку залюбки видирався по своїй крихітній драбинці до родинного умивальника, щоб умитися й почистити собі зубки.

Пані Маля забезпечила його малесенькою, мов ляльковою, зубною щіткою, крихітним брусочком мила, ляльковим рушничком і ляльковим гребінцем (яким він розчісував свої вуса).

Видершись на горішній щабель своєї драбинки, Стюарт діставав усе це туалетне причандалля з кишені свого халатика, викладав його рівненьким рядочком і брався до найтяжчого завдання: відкрити воду! Так, так, для хлопчика завбільшки з мишеня це була ой яка велика проблема. Після кількох невдалих спроб крутнути кран Стюарт урешті поскаржився татусеві.

— Я легко можу дістатися до ручки крана, — пояснив він, — але у мене ніяк не виходить її повернути, бо я не маю в що впертися ногами!

— Авжеж, я розумію, — відгукнувся тато. — Вся біда саме в цьому, й тут треба щось придумати.

А Джордж, що намагався не пропустити ніде жодної розмови, почув і цю та й докинув і свої п’ять копійок: мовляв, як на його, Джорджа, думку, то слід змайструвати для Стюарта особливу підпору.

Таке сказавши, старший братик поназносив до ванної всякого знаряддя: пилку, молотка, викрутку, шило, коробочку цвяхів, кілька дощок — і розгорнув там бурхливу діяльність, заявивши усім, що зараз сконструює підпору для Стюартових ноженят. Але за хвилину щось інше зацікавило Джорджа дужче, й він хутко зник, лишивши на підлозі ванної кімнати жахливий розгардіяш.

Стюарт подивився, що робота гайном стоїть, і знову звернувся до тата.

— Коли б мені підхожого молотка, то я б клепав по ближчому виступу ручки крана, аж поки він би трохи прокрутився, — сказав він.

Тоді тато змайстрував для синочка-мізинчика невеличку киянку, і Стюарт, випробувавши цей дерев’яний молоточок, переконався: досить йому тричі щосили влупити ним по ручці крана — і задзюрчить тонесенька цівка води, якої, однак, йому цілком вистачить, аби почистити зубки й змочити рушничка.

Тож відтоді він щоранку, видершись на край умивальника, розмахувався своєю киянкою і гатив по ручці крана, а інші члени родини, все ще дрімаючи у своїх ліжках, не могли не розчути дзвінкого тень-тень-тень Стюартової киянки — от ніби десь далеко-далеко кував якийсь коваль, і оте тень-тень-тень сповіщало їх: настав новий день, і Стюарт заходжується коло чищення своїх гострих зубенят.

Розділ 4

Повправлявся

Одного чудового травневого ранку Стюарт, якому вже виповнилося три роки, підхопився, за звичкою, раненько, умився, вбрався, взяв свого капелюха, ціпка та й спустився по східцях до світлиці — побачити, що там робиться.

Але там іще нікого не було — нікого, крім Сніжка, білого котика пані Маляти. Сніжок також полюбляв рано вставати, і цього ранку він просто вилежувався на килимку посеред кімнати, пригадуючи, як то йому велося, коли він був грайливим кошеням.

— Доброго ранку! — чемно привітався Стюарт.

— Привіт! — не надто привітно буркнув Сніжок. — І що тебе так рано сперло?

— А таки рано, — погодився Стюарт, зиркнувши на годинник. — Іще тільки п’ять хвилин на сьому, але встав я бадьорий, то й подумав, чом би не спуститися вниз та не повправлятися трохи?

— Як на мене, то ти вже доволі повправлявся, по саму зав’язку, поки бушував у ванній, грюкаючи киянкою та розбуркуючи всіх нас. І все, аби цівочкою води прополоскати собі ті нікчемні зубки. Як по правді, то там і чистити нічого. Хочеш побачити добренні зуби? То глянь на мої!

І Сніжок роззявив пащу, вишкіривши два ряди блискучих білих — а гострих! — мов голки, зубів.

— Дуже мило, — похвалив хлопчик-миш. — Але й мої не гірші, хоч і дрібненькі. А вправи я роблю на всьому, що тільки бачу. Закладаюся: мій прес міцніший, ніж у тебе!

— А я закладаюся, що не міцніший, — заперечив кіт.

— А я наполягаю на своєму, — затявся Стюарт. — У мене на животі мов сталеві джгути!

— Нічого подібного, — пронявчав зануда Сніжок.

Стюарт роззирнувся по кімнаті, шукаючи, на чому б тут показати Сніжкові, які міцні в нього м’язи живота. Ага, ось опущене жалюзі на східному вікні, й мотузка з кільцем звисає, мов трапеція! Оце підійде! Хлопчик-мізинчик видряпався на підвіконня і поклав на нього капелюха й ціпка.

— Ось цього тобі точно не втнути! — кинув виклик котярі.

Мить — і він, розігнавшись, стрибнув на те кільце, достоту як акробати роблять це в цирку. Хотів просто підтягнутися, але…

Тут сталося щось таке, чого він ніяк не сподівався. Стюарт так розігнався, з такою силою впав на кільце, що жалюзі рушило! Пролунало гучне клац! — і жалюзі підскочило аж під стелю, потягнувши й Стюарта за собою і так щільно його вгорнувши, що малюк не міг навіть поворухнутись.

— Свята вобло! — вигукнув Сніжок, приголомшений чи не так само, як і Стюарт Маля. — Ця пригода, либонь, відучить його хизуватися своїми м’язами.

— Рятуйте! Випустіть мене! — пищало хлоп’я-мишеня, перелякане й добряче пом’яте в скрученому жалюзі. Воно там тільки й могло, що ледь-ледь дихати. Але голосок його лунав так тихо, що хто б його й почув. А Сніжок тільки вдоволено хихотів. Він недолюблював Стюарта, і його аніскілечки не хвилювало, що малючок опинився у тому скрутні й не може звідти вибратись, а тільки плаче й страждає від болю. Мав би Сніжок гайнути нагору й сказати панові та пані Малятам, що скоїлося внизу… але натомість недобрий кіт учинив щось вельми чудне. Роззирнувся надовкола, чи ніхто його не бачить, а тоді хап Стюартового капелюха та ціпочка в зуби й хутенько поніс їх у комірчину. Там він поклав ці речі перед мишачою ніркою!

Перегодом, коли пані Маля зазирнула до комірчини й побачила Стюартові речі перед ніркою, вона так пронизливо зойкнула, що решта родини вмить прибігла до неї.

— Це таки сталось! — тільки й мовила господиня крізь сльози.

— Що сталось? — перепитав її пан Маля.

— Стюарт поліз у нірку.

Розділ 5

Порятунок

Джордж запропонував зняти підлогу в комірчині. Мить — і Стюартів старший брат вернувся з молотком, викруткою та льодорубом у руках.

— Я вам здеру цю підлогу так швидко, що ви й не стямитесь! — пообіцяв хлопчик, уже й підважуючи викруткою щосили край першої дошки.

— Ні! — заперечив пан Маля. — Спершу обшукаймо все як слід, і тільки тоді візьмемось за підлогу. Тільки так, Джордже! Тож віднеси ті інструменти, де ти взяв їх.

— Ну, що ж, — неохоче поступився Джордж. — Бачу, в цьому домі тільки я один і потерпаю за Стюарта.

Пані Маля знову в сльози.

— Бідолашний мій маленький синочку! — заголосила вона. — Чує моє серце: десь там його та спіткає лихо!

— Це тобі так здається, бо ти б нізащо не протислася в мишачу нірку, — зауважив пан Маля. — А для Стюарта мишачі лабіринти — рідна стихія. Ти тільки не доводь себе до краю.

— Треба кинути туди якоїсь їжі, — запропонував невтомний Джордж. — Саме так учинила поліція штату, коли отой чоловік був застряг у печері.

І хлопець метнувся до кухні. Мить — і вже й приніс повну тарілку яблучної підливи.

— Трохи заллєм оцього в нірку, й воно потече туди, де він є.

Джордж набрав повну ложку підливи й почав заливати в нірку.

— Припини! — гаркнув пан Маля. — Джордже, хто тут старший: ти чи я? Може, дозволиш милостиво, щоб я керував пошуками? Негайно віднеси яблучну підливу назад!

Сторінки: 1 2 3 4 5 6

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Стюарт Маля-хлопчик-мишеня ”
Елвін Брукс Вайт
Переклад – О. Мокровольський
Видавництво: “ КМ-БУКС ”

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: