Страшне оповідання
Оповідання Євгена Чарушина
Тато і мама були в гостях. А Петрик та Сашко лягли спати. Вони влітку жили на дачі, недалеко від лісу.
Стемніло. Ні тата, ні мами немає.
В кімнаті темно. І в темряві чути, як хтось повзає по стіні, шарудить. Може, тарган, а може, хтось і інший…
Сашко і каже:
– Ой! Мені зовсім не страшно.
– Мені теж не страшно, – відповідає Петя.
– Ми злодія не боїмося,-каже Сашко.
– А його тут і немає, – відповідає Петрик.
– Крокодил до нас теж не прийде, – сказав Сашко.
– І тигр не прийде, – каже Петя.
І тільки Сашко хотів сказати, що й ведмідь до них не прийде, як раптом вони чують – біля дверей хтось тихо тупає ногами по підлозі: туп… туп… туп… туп…
– Ой! -каже Петрик Сашкові.- Не пихкай.
– Я не пихкаю, – відповідає Сашко Петрикові.
Тато та мама прийшли, відчинили двері, увімкнули світло. Петрик і Сашко розповіли їм, що хтось ходить і ногами тупає.
Почали шукати по всіх кімнатах, по всіх кутках, і раптом уздовж стіни хтось як прошмигне. Дивляться – а це їжак! Він, мабуть, із лісу прийшов до них. Хотіли його взяти до рук, а він не дається. Згорнувся в клубок, колючками коле, пихкає.
Дали їжачку молока в мисочці та шматочок м’яса.
А потім усі заснули.
Цей їжачок так і жив із хлопцями цілий місяць на дачі. І пихкав і ногами тупав ночами, але ніхто вже його не боявся!
Джерело:
“Как мальчик Женя научился говорить букву «р»”
Евгений Чарушин
Переклад з російської
Видавництво: “Детгиз”
1959 р.
Аааааа
я прийд о 1:00
ночі
❤