TOU

Страшніше за кішку звіра немає

Узбецькі народні казки

Вирішила кішка піти жити до лісу. Дорогою їй зустрілася лисиця. Що це за звір? – подумала кішка. – Як би він мене не з’їв! І кішка наїжачила свою шерстку, лисиця подумала: «Хто ж це може бути? У житті не бачила такої лютої тварини! Напевно вона дуже сильна. Ой-ой, як у неї горять очі!». А вголос вона запитала:

– Куди прямуєш, друже?

– Пазурі мої колючі, зуби мої гострі, іду я в ліс, – пробурчала кішка.

– Навіщо? – Запитала лисиця.

– За м’ясом. Я голодна. Няв! Няв! – сердито занявкала кішка.

У лисиці від страху у горлі пересохло.

– Ходімо зі мною! – сказала лисиця, шанобливо склавши лапки на животі. – Пошукаємо чогось поїсти.

Пішли далі разом. Дорогою зустріли вони вовка. Кішка вигнула спину, очі в неї загорілися, шерстка наїжачилася. Вовк злякався.

– Хто це? – спитав він тихенько лисицю.

– Новий цар, – прошепотіла лисиця йому на вухо. – Тихше, бо він тебе на шматки розірве.

– Невже правда? – спитав вовк, тремтячи від страху, і пішов за кішкою та лисицею.

Дорогою зустрівся їм ведмідь.

– Доброї дороги, вам, – сказав ведмідь, і раптом погляд його впав на кішку.

– Це що за звір? – заревів він.

Кішка скуйовдила шерстку, вигнула спину, і очі в неї загорілися наче дві жаринки.

– Пазурі у мене колючі, зуби у мене гострі, м’ясо їм, м’ясо… Няв! – нявкнула кішка.

Підскочила лисиця до ведмедя, зашепотіла йому на вухо:

– Будь обережний, як би цей звір не здер з тебе шкуру.

– Невже він такий лютий? – забурчав ведмідь. – Поживемо – побачимо.

Бурчати він бурчав, а на душі в нього було неспокійно: «А раптом і справді, здере з мене шкуру», сказав собі ведмідь.

Всю дорогу кішка сердито нявкала, а сама думала:
«Як я позбавлюся тепер своїх небезпечних супутників?» Раптом з конюшинного поля випурхнула перепілка. Кішка стрибнула на неї і в одну мить з’їла її.

Лисиця, вовк і ведмідь ще більше злякалися. Стали вони тихенько радитися між собою:

– Давайте поки пригостимо цього звіра, а потім якось позбавимося його.

Прийшли вони до лісу, притягли баранячу тушу і кинули її перед кішкою.

– Підглянемо, що звір робитиме? – прошепотіли вони один одному.

Вовк заліз у яму, лисиця сховалась у сухій траві, а ведмідь заліз на дерево і причаївся між листям.

Загорілися очі у кішки, зашипіла вона і голосно занявкала. Кігтями та зубами м’ясо почала рвати, цілими шматками ковтати.

Затремтіли вовк і ведмідь від жаху.

А лисиця, що сиділа в траві, подумала: “Дай-но я подивлюся, що цей звір там робить?” – І тихенько визирнула.

Кішка повернула голову на шарудіння і побачила, що щось у траві ворушиться. Подумала, що це миша, та як вчепиться кігтями в мордочку лисиці. Лисиця заверещала:

– Ой, вмираю! і кинулась тікати.

З переляку кішка кинулася в яму, просто на вовка. Той завив, вискочив і кинувся навтьоки.

“Ну, я пропала, – подумала кішка, – треба втікати”, – і полізла на дерево.

Побачив її ведмідь і сказав собі:

“Ой, лізе цей страшний звір, мабуть хоче здерти з мене шкуру”, – і впав з дерева.

Залізла кішка на саму верхівку дерева, тремтить і думає: «Куди ж мені тепер подітися?» А вовк, лисиця і ведмідь біжать щодуху лісом і ніяк не можуть зупинитися. Такі вони перелякані.

Недарма кажуть: «Страшніше за кішку звіра немає».

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Узбекские народные сказки”
Видавництво: “Государственное издательство Узбекской ССР”
м. Ташкент, 1955 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: