Сухоцвіт

Усі квіти та дерева, билинки та кущі готувалися до карнавалу – свята повернення Сонця, яке щороку тривало по кілька місяців. А скільки було розмов, таємних перешіптувань про костюми, парфуми, про вибори королеви карнавалу!

Гвоздика шила собі пишну циганську спідничку, Черемха збиралася сховатись під білою вінчальною фатою, Каштан вирішив бути гіллястим свічником. Скільки було вкладено кмітливості, витрачено фарб, щоб навколо було радісно та весело. Навіть липкий Реп’ях і той пришив до свого зеленого плаща сірі гудзики.

Щоб веселощі не затихали ні вдень, ні вночі, організатори карнавалу найняли кілька пташиних оркестрів. Шпаки, зозулі та вивільги свистіли, кукували та співали вдень, солов’ї та козоїди клацали та заливались ночами. Бджоли та джмелі, сонечка і метелики розважали святкових гостей танцями та дзижчанням.

Лише один мешканець саду — Сухоцвіт — не готувався до свята, не вбирався, не вніс своєї частки на сплату оркестру. Сердитий і похмурий, він бурчав, що яскраві фарби ріжуть йому очі, що птахи своїм співом не дають йому ночами спати.

— Мені здається, — заговорив він голосом, що шурхотів, як солома, — мені здається, що такий язичницький карнавал — даремна витрата грошей і тільки. Я підрахував, якщо гроші, витрачені на прикраси, використати на поживні речі…

— … то ми могли б купити тобі цілий віз органічних добрив, — підділа його Дика троянда.

— Над такими серйозними речами не варто сміятися, — дорікнув її Сухоцвіт. — Мені здається, було б набагато розумніше, якби ви скинули це строкате ганчір’я, вигнали птахів у ліс і прослухали мою лекцію.

— Ось як? А що б ти нам розповів? – засміялася Гвоздика.

— Як своєчасно підготуватись до зими.

— Нема чого говорити про зиму, коли літо тільки починається! — гукнула сердито Гвоздика. — Сестри та брати, давайте продовжимо наше свято! Птахи, грайте голосніше, щоб у цього буркуна вуха позакладало.

Сухоцвіт, змушений замовкнути, вдався до роздумів про те, як вигідніше і правильніше влаштувати своє життя. Начебто про весілля подумати час. Але кого обрати собі у супутницю життя? Не легковажну ж Гвоздику, чи зухвалу Дику троянду. Не може бути й мови про Резеду і Матіолу, ці, всі поживні речовини на пахощі переведуть.

Розмірковуючи, на кому зупинити свій вибір, Сухоцвіт звернув свій погляд на Яблуню, яка стояла посеред саду серйозна і замріяна.

«Гм, — міркував він. — Мені здається, вона буде справжньою дружиною. Вона не мріє лише про красиві сукні та шовки, а дещо відкладає і на чорний день. У врожайні роки цілим возом яблука на базар відправляє».

І, одного чудового дня Сухоцвіт посватався до Яблуні. Квіти застигли, очікуючи, що зараз у Яблуні від сміху полопаються бруньки, — усі були певні, що Яблуня відмовить Сухоцвіту.

Але як вони здивувалися, коли Яблуня, трохи повагавшись, дала свою згоду. Правда, всі, звичайно, одразу здогадалися, що Яблуня не відмовила Сухоцвіту на зло своєму нареченому Абрикосу, який останнім часом почав упадати за Сливою.

Вранці в день весілля Яблуня одягла весільне вбрання, накинула рожеву фату, вразивши Абрикоса своєю красою. Покинутий наречений заплакав великими сльозами, журячись, що так легковажно поступився своїм щастям іншому. І кому? Гидкому Сухоцвіту.

Перед весільною церемонією Сухоцвіт підійшов до Яблуні. Вона чекала, що він захоплюватиметься і говоритиме: «Як ти прекрасна, моя кохана!» А Сухоцвіт дістав з кишені папір та олівець і, не сказавши навіть «доброго ранку», запитав наречену:

— Щоб надалі в наших відносинах все було ясно, я хотів би записати в шлюбному договорі, скільки яблук ти зобов’язуєшся дати цієї осені й у найближчі десять років.

Яблуня втратила дар мови.

— Але… але, помилуй, звідки мені це знати, — запиналася вона, трохи схаменувшись. — Буває, вдарять заморозки, або комахи знищать квіти, або хробаки зіпсують їх.

— Якщо в договорі все буде точно записано, то мені начхати на заморозки та на якихось там комах чи хробаків. Де хочеш бери і віддай зідно договору.

– Ну, знаєш! – обурилася Яблуня. — Сухоцвітом ти був, Сухоцвітом і залишишся. Краще старою дівою вік вікувати, ніж за такого заміж виходити. Прощавай!

Вона відвернулась і побачила, як у Абрикоса на щоках проступив рум’янець. І колишній наречений разом із рештою мешканців саду дзвінко зааплодував Яблуні.

Карнавал продовжився, ніби Сухоцвіта зовсім не було в саду.