Сусіди

Надвечір, після роботи, повернувся Осел до свого хліва. Опустив голову в ясла, хрумкає сіно. Раптом чує: в кутку щось заворушилося.

Дивиться — з невеличкого ящичка висовується їжак.

— Здоров! — привітався Осел. — Чого ти тут?

— Я оселився осьде,— показав їжак на ящичок.— Хочу тут жити. І хочу з вами дружити.

Осел витріщив на їжака очі. А тоді як зареве:

— І-га! І-га! Ой, насмішив! Він дружити зі мною хоче…

— Чого ви смієтеся? — здивувався їжак.— Мене тато з мамою завжди так учили, що де не будеш жити, треба з сусідами дружити. Це, мовляв, буде на користь і тобі, і їм.

— Ой, насмішив же ти мене! — не переставав реготати Осел.— Та ти подивись на себе. З ким же мені дружити? З отаким малим та миршавеньким? Та на тобі ж шерсть не така, як треба. Голки якісь.

— Ну то й що? Вони мені подобаються і скрізь допомагають.

— Фр-р-р! Іди собі. Не псуй апетиту.

Ображений їжак повернувся і подався до своєї хатки.

Віслюк похрумкав ще трохи, потім влігся на підстилку й захропів.

А їжак ще довго не міг заснути. Прикро було на душі. Тому й сон не йшов до нього. А коли опівночі став уже куняти, почув якийсь шурхіт. Визирнув із ящичка: мимо нього повзе гадюка. І просто до Осла. От-от устромить отруйне жало. їжак миттю вилетів з ящичка й уп’явся зубами у шию гадюки. Вона шипіла, вигиналася, але згодом знесиліла, обм’якла…

Вранці прокинувся Осел, розплющив очі та як підско¬чить з переляку. Що є еили б’є копитами в двері, хоче надвір вискочити.

— Що таке? — визирнув їжак.

— Онде! — тремтячи, кивнув Осел на гадюку.— Змія!

— Та не бійтеся,— заспокоїв його їжак.— Вона вже нікого не вжалить.

— А хто ж мене врятував? — глянув Осел на їжака.

— Той сусід,— посміхнувся їжак,— з яким ви не хочете дружити.