Свиня для піратів

На острові Метеликів усі знали Товстого Свена та його човен з зеленим вітрилом.

Свен і його юнга Піт жили разом у маленькій хатині на березі моря, під деревами, на яких дозрівали найсолодші фрукти на всьому острові. Але одними фруктами ситий не будеш. Тому на хатині Свена висіла табличка: «Міжострівні перевезення». Це колись написав Піт. Товстий Свен тоді дивився, дивувався і бурмотів:

– Друже, які складні слова ти знаєш!

Роботи у них двох було багато. Навіть коли штормило так сильно, що медузи виповзали на берег, Свен з Пітом виходили в море і перевозили з острова на острів кокоси, бочки з напоями або ящики з в’яленою рибою. А ввечері задоволені поверталися до себе в хатинку та влягалися у свої гамаки. Це було спокійне, мирне життя, і воно їм подобалося.

Але одного ранку друзі вирішили перед роботою пройтися берегом. Товстий Свен дивився на море, а Піт шукав у піску черепашки. Раптом хвилею прибило їм під ноги бочку. І коли Піт зазирнув у неї, звідти хрюкнула свинка. Вона була не більше собаки, а її товсту шию прикрашав золотий ланцюжок, на якому бовталася підвіска у вигляді черепа.

– Горбата горбуша та йорж! – здивувався Товстий Свен. – Не кидати ж тут цього малюка – а, як ти думаєш, Піте?

– Які тут можуть бути питання! – відповів Піт.

Вони витягли свинку з бочки і понесли до хатини.

Друзі назвали порося Жюлі. І невдовзі зрозуміли, що знайшли не просту свиню. Хоча Жюлі любила вилежуватися в болоті не менше, ніж інші свині, але ще більше вона любила сидіти на березі і дивитися в морську далечінь.

Улюбленою її їжею були піщані хробаки з водоростями. А коли Піт і Товстий Свен снували вітрильником між островами, Жюлі стояла на носі човна, насолоджуючись соленим морським вітром, і хрюкала від щастя. Ось тільки купатись вона не любила. Дуже боялася води. Навіть дуже, дуже.

Одного разу Свен отримав замовлення привезти 23 ящики кокосових горіхів на сусідній острів.

Тут це і сталося: у відкритому морі Жюлі раптом почала верещати. Вона верещала так, ніби у хвостик їй вчепилася акула. Потім кинулася до порваної рибальської сітки, що лежала біля щогли, і своїм п’ятачком скинула її в море.

– Жюлі! – розгубився Свен. – Що за морський диявол у тебе вселився?

Але коли Піт витягнув сіті з води, вони виблискувала і переливалася золотом та сріблом. Щоб забрати всі ці скарби, Піту довелося висипати в море два ящики кокосових горіхів.

– Тисяча золотистих макрелів мені на сковорідку! – Не міг надивуватися Товстий Свен, чухаючи Жюлі за вушком. – Ти колись бачив подібне, Піте? Наша Жюлі має нюх на скарби.

Піт дивився на ящики, повні золота і дорогоцінного каміння, і ставав все блідішим.

– Капітане! – прошепотів він. – Кажуть, пірати спеціально ловлять поросят і навчають їх винюхувати скарби. Думаю, Жюлі якраз така піратська свиня?

Товстий Свен сплюнув у море.

– А що тут думати, – буркнув він. – Знаєш, що пірати роблять зі свинею, якщо вона не дістане їм золота?

Піт заперечливо похитав головою і обняв Жюлі за шию.

– Вони садять бідну тварину в діжку і викидають за борт. Ось що вони роблять, ці морські собаки.

Жюлі настовбурчила вуха і дивилася на Свена так, ніби розуміла, що він сказав.

– То ось чому на ній ця штука! – Вигукнув Піт, розглядаючи її амулет. – Гидкі тварюки! – Він поцілував Жюлі в чоло і міцно обійняв. – Ми не дамо тебе образити, Жюлі, – запевнив юнга. – Можеш не сумніватись.

– Сто відсотків! – підтвердив Товстий Свен.

І вони нарешті спрямували човен до сусіднього острова.

Минали місяці. Жюлі підростала і ставала товщою. Майже щотижня вона знаходила у морі новий скарб.

Багато чого Свен викидав назад у море. Срібні кубки, дорогоцінне каміння, … На що їм із Пітом були ці блискучі дрібнички? Вони залишали собі лише золоті монети, щоб купувати їжу для Жюлі. Свинка постійно хотіла їсти.

Якось Толстому Свену спала на думку одна ідея. Непогана, але дуже дурна. Він подарував дітям, що грають у порту, три монети з тих, що були виловлені в морі, і кілька намист з перлин. Щоб вони могли грати у «Пірату та принцесу». Мило. Дуже.

Але краще б він цього не робив. Незабаром пішли чутки, що Товстий Свен своєю сіттю ловить не рибу, а золоті монети та намиста з перлів. А потім почали говорити, що за всім цим криється свинка, з якою він не розлучається.

– Та що ви, дурниці це все! – бурчав Свен щоразу, коли чув таке. – Повірте мені, Жюлі – звичайна свиня. Чи не так, Піте, чи я неправду говорю?

І Піт кивав щосили. Але це допомагало. Ніхто їм не вірив. Незабаром про це знали навіть риби в морі: Толстому Свену попалася справжня піратська свиня.

Так сталося те, що й мало статися: про Жюлі почув Морський Півень.

Морський Півень був жадібним і підлим піратом, що промишляв між островами.

– Так-так… – прогарчав він, коли його керманич Чехоня розповів йому про Жюлі. – Піратська свиня. Здається, Одновухий Білл нещодавно викинув свою свиню за борт?

– Викинув, ваше негідність, – відповів керманич Чехоня, – адже вона за весь час не рознюхала йому жодного скарбу.

– Зате тепер ця свиня винюхує стільки, що Товстий Свен викидає назад у море цілі ящики скарбів! – Прошепотів Жирна Борода, зброєносець Морського Півня.

– Ну, тоді ясно, що нам робити, – сказав Морський Півень. – Зрозуміло вам, кривоногі корабельні щури?

Його люди вишкірилися на всю широчінь своїх золотих зубів.

– Зрозуміло, ваше негідність! – гаркнули вони і підняли вітрила.

Наступного вечора Товстий Свен вирішив трохи подихати свіжим повітрям перед сном. Піт уже хропів у своєму гамаку. А Жюлі попленталася за Свеном.

Коли вони йшли вздовж портового молу, три пірати з банди Морського Півня підкралися до них ззаду, жбурнули Свена в брудну воду, схопили Жюлі і потягли з собою.

Товстий Свен був у нестямі від горя, навіть порвав свою улюблену сорочку.

Вони з Пітом обшукали весь острів. Постукали в кожні двері, оглянули кожну свиню – та що там, Товстий Свен навіть видерся верхи на осла, щоб пошукати Жюлі в горах. Але не знайшли і волосинки з її рожевої щетинки. Засмучені, вони повернулися до порту. Їхній човен ніби осиротів без Жюлі.

– Пірати, напевно, вже вивезли її з острова, капітане, – сказав Піт, коли вони знову піднялися на борт. – Але ми продовжимо пошуки, як тільки зійде сонце. Можливо, її відвезли на якийсь острів на півдні. Або на материк.

Товстий Свен лише кивнув. Він сидів на палубі і сумно дивився на море. Піт не знав, чим його втішити, хоч і сам сумував, як ніколи раніше.

– Може принести щось поїсти, капітане? – Запропонував він.

Але Товстий Свен лише похитав головою.

– Не хочу, – буркнув він.

Піт серйозно стурбувався. Через дорогу в портовому шинку під назвою «П’яна тріска» вечорами завжди продавали свіжі «вершкові медузи» – улюблені тістечка Свена. Може, хоч би ними вдасться його підбадьорити.

– Я скоро повернуся, капітане! – крикнув Піт, прихопив з ящика жменю монет і побіг.

У «П’яній трісці», як завжди вечорами, панувала жахлива штовханина. Піт протиснувся між животами та ліктями до стійки та замовив 12 «вершкових медуз».

Хазяйкою «Тріски» була Худенька Лола. Побачивши Піта біля прилавка, вона підсунула йому пакет з тістечками.

– Послухай, малюк, – шепнула вона Піту, – ти ж юнга Товстого Свена. Скажи йому, що ваша свиня у Морського Півня. Він наказав її доставити до себе на корабель. Сидить тут цілий вечір і хвалиться, що ця свиня зробить його наймогутнішим піратом островів! – Вона лякливо озирнулася і приклала палець до губ: – Нікому не кажи, що дізнався про це від мене. Зрозумів, малюк?

І Худенька Лола швидко відійшла до іншого кінця стійки.

Піт злякано обернувся. Він ще ніколи не зустрічав Морського Півня, але всі знали, що той носить золоту пов’язку на оці. У напівтемряві та вечірній тісноті «П’яної тріски» Піт не відразу роздивився ватажка піратів. Той сидів у темному кутку зі своєю бандою. Вигляд у них був жахливий. У Піта серце провалилося у п’яти. «Підлі викрадачі свиней!» – подумав він, останній раз глянувши на піратів, і з тремтячим серцем вислизнув назовні. Тістечка для Толстого Свена він від хвилювання забув на стійці.

Піт побіг з усіх своїх сил.

– Капітане! – Задихаючись, крикнув Піт, застрибнувши на борт. – Капітане, я знаю, хто вкрав Жюлі!

Товстий Свен, піднявши голову, недовірливо глянув на нього. Сидячи біля щогли з сумною міною, він ліпив з рожевого марципана свинку.

– Вона у Морського Півня! – вигукнув Піт. – Він сидить у «П’яній трісці», й хвалиться, що вкрав Жюлі.

Товстому Свену був потрібен час, щоб переварити цю звістку. Він тричі сплюнув за борт, перш ніж до нього повернувся дар мови:

– Морський Півень! Ти хоч розумієш, з ким нам доведеться мати справу?

Піт кивнув головою.

Товстий Свен зітхнувши підвівся на ноги.

– Ну, тоді йдемо, – сказав він і обійняв Піта за плечі. – Готуй шлюпку до відплиття. Повернемо собі нашу свиню.

Всі знали, що Півень ніколи не швартується на своєму великому кораблі в порту. Він ставить його на якір у відкритому морі, а до берега пірати пливуть на шлюпці.

— Сподіватимемося, він залишив на борту не так багато охорони, — пошепки сказав Товстий Свен, коли вони йшли на веслах з портової бухти.

Піт лише кивнув, тривожно вдивляючись у темряву. Над водою не було ні вітерця. Тиша здавалася такою зловісною, що серце Піта забилося ще швидше.

І раптом з темряви перед ними виріс великий корабель. Його корпус був чорнішим за чорнило, але палубу освітлював місяць. На вершині найвищої щогли висів піратський прапор.

– Мабуть, це він! – Прошепотів Піт. Юнга ледь дихав, коли Товстий Свен підплив до борту.

Над ними рипіли канати, а на кормі та на щогловій платформі хропіли двоє вахтових.

З носової частини зловісно скалився дерев’яний різьблений чорт. На його ріжках бовталася мотузкова драбина.

– О, як мило! – прошепотів Товстий Свен. – Залишили нам драбину. Де вони спускалися, там ми зможемо піднятися.

– Ти бачив? – пролепетав Піт, показуючи кудись нагору. – Вони прив’язали бідну Жюлі до щогли.

– Прокляті свиномучники! – прогарчав Товстий Свен, підгортаючи до мотузкової драбини.

– Краще піду я, капітане, – сказав Піт. – Поки ти зберешся зі своїм товстим животом нагору, пірати повернуться.

Товстий Свен запротестував, але Піт вже піднімався драбиною.

– Якщо пірати повертатимуться, я тричі крикну чайкою! – тихо сказав Свен йому навздогін.

Піт кивнув і поліз до дерев’яного різьбленого чорта.

Вахтові все ще хропли, коли Піт перемахнув через поручні. Він чітко бачив того, що спав на щоглі, дві босі ступні другого стирчали з-за бочки.

Жюлі, прив’язана до щогли, лежала до Піта щетинистою спиною. Він безшумно підкрався до неї і затис її рожеву пащу.

– Ні звуку, Жюлі! – Прошепотів юнга. – Це я, Піт, і капітан теж тут. Ми заберемо тебе звідси.

Жюлі із захопленням хрюкнула і тицьнулася п’ятачком йому в живіт. Піт дістав ніж з-за пояса і почав перерізати товстий канат, яким вона була прив’язана. Це у нього виходило дуже повільно, тому що Жюлі постійно тицялася в нього своїм п’ятачком і схвильовано обнюхувала.

– Перестань, Жюлі! – шипів Піт. – Я зараз!

Але, коли він нарешті перерізав канат, почувся крик чайки. Один. Другий. Третій. Товстий Свен подавав сигнал тривоги!

Піт злякано кинувся до поруччя і прислухався. Він почув вдалині плескіт весел і гоготіння п’яних голосів.

А потім із темряви виринула шлюпка.

На носі стояв, хитаючись, з ліхтарем у руці Морський Півень. У його піратів уже не виходило злагоджено веслувати, і шлюпку мотало з боку в бік, проте вона наближалася. І навіть дуже швидко.

– Ходімо, Жюлі! – Пошепки покликав Піт і кинувся до іншого борту корабля.

Але коли Піт заніс ногу через поручні, Жюлі в страху відсахнулася.

– Давай, Жюлі! – Підбадьорював її Піт. – Стрибай у море! Не бійся. Капітан чекає на нас унизу в човні!

Але свиня завмерла як укопана. І тут Піт з жахом згадав, що Жюлі боїться води.

– Піт, сюди! Де ви там? – гукав знизу Товстий Свен.

Піт хотів відповісти, але раптом прокинувся вахтовий. Позіхаючи і потираючи опухлі очі, він сів.

– Капітан повертається! – гаркнув пірат так голосно, що у Жюлі від страху щетина стала дибки. – Зарядити гармату для вітального пострілу!

Піт потягнув свиню, під купу старих вітрил. Якраз вчасно, бо коли Піт виглянув зі свого укриття, другий вахтовий теж був на ногах – це був пірат з голим черепом і величезною золотою сережкою у вусі. Він хитаючись пішов до найближчої гармати і зробив постріл у відкрите море. Привітання для Морського Півня.

Жюлі, тремтячи, притулилася п’ятачком до підборіддя Піта. По палубі загуркотіло безліч ніг, серед них пара-трійка дерев’яних, і потім Піт почув хрипкий рев Морського Півня.

– Диявол! – репетував він. – Ти що, хотів потопити нас гарматним ядром? А де свиня?

– С… свиня? – затинався бритоголовий, розгублено озираючись. – Та вона… вона… це… мабуть, потонула!

– Ти повинен був вартувати, собако! – гаркнув Морський Півень, піднісши бідоласі під ніс перерізаний канат. – Що це таке?

І тут Жюлі зірвавшись із місця з рохканням налетіла на Морського Півня, звалила його на палубу, промчала між ніг лисого пірата – і перемахнула через поручні за борт.

Недовго думаючи Піт помчав за нею, повз очманілих піратів з витріщеними очима, і кинувся вниз, у чорноту маря.

Він пірнув у воду недалеко від Жюлі.

– Я тут! – крикнув Товстий Свен і кинувся до них на своєму човні вздовж піратського корабля. Там він ховався, коли почув наближення шлюпки Морського Півня.

Свен затяг у човен Піта і Жюлі, з яких стікала вода, і наліг на весла та так сильно, як ніколи за все своє моряцьке життя.

– У погоню, чого ви чекаєте? – гаркнув нагорі Морський Півень. – Поверніть мені мою піратську свиню!

– Але… але… ми ж не вміємо плавати, ваше негідність! – у розпачі заскавчав рульовий Чехоня. – Так само як і ви!

– Тоді стріляйте! – заревів Морський Півень. Від люті він мало не впав за борт.

Товстий Свен веслував як диявол, поки пірати заряджали свої гармати. Але вже невдовзі гарматні ядра полетіли одне за одним навздогін втікачам, плюхаючись у воду просто позаду їхнього човна.

– Якщо вони добре приціляться, то перетворять нас на тріски! – прошепотів задихаючись Товстий Свен.

І тут Жюлі раптово заверещала. Так голосно та пронизливо, що навіть перекрила гуркіт гармат.

– Собача акула та корюшка! – вигукнув Толстий Свен. – Жюлі, нам зараз нема часу виловлювати твої скарби!

Але Піт нашорошив вуха.

– Послухай, капітане! – прошепотів він. – Вони перестали стріляти!

Товстий Свен підвів голову і насторожився. І правда. Раптом запанувала мертва тиша. Але потім над водою промайнув пронизливий крик рульового Чехоні.

– Ваше негідність! – схвильовано волав він. – Свиня заквичала. Ви чули? Вона й справді заверещала!

Піт перестав дихати.

Пірати Морського Півня з розплющеними ротами стояли за гарматами і вслухалися в ніч. Тут Жюлі підвела голову і ще раз заверещала так голосно, що Піту довелося затиснути собі вуха.

– Уррраааааа! – заревіли пірати, і Піт зі Свеном побачили, як вони заметушилися на палубі, викидаючи за борт величезну сітку.

– Сподіваюся, ти не помилилася, Жюлі, – тихо сказав Товстий Свен, знову налягаючи на весла. – Добре щоб тут було стільки золота, щоб цим хлопцям на тиждень вистачило його вичерпувати.

Жюлі тільки хрюкнула, згорнулася на носі човна калачиком і заснула. А Піт сидів поруч із нею і ласкаво погладжував їй щетинку.

Щасливі та втомлені Товстий Свен та Піт прийшли на веслах у порт. Вже розвиднілося, коли вони пришвартувалися біля причалу.

– Може, ти зголоднів, капітане? – Запитав Піт і посміхнувся Толстому Свену.

— Я так зголоднів, що міг би вм’яти цілу свиню, — відповів Товстий Свен і злякано затиснув долонею рота. – О, вибач, Жюлі, це просто так, до слова говориться. Я, звичайно, хотів сказати, що з’їв би цілий торт. Або два.

Але Жюлі не звертала на нього уваги. Вона вляглася на причалі, задоволено хрюкала і дивилася, як над морем сходить сонце.

– Я зараз повернусь! – крикнув Піт і помчав до шинку «П’яна тріска», де Худенька Лола якраз вимітала за двері сміття з минулої ночі.

– Ну, що з вашою свинею? – Запитала вона, коли Піт хотів прослизнути повз неї всередину.

– Вона знову в нас, – відповів Піт, схопивши пакет із вершковими медузами, який так і пролежав всю ніч на стійці, і побіг назад до Жюлі і Толстого Свена.

Ті сиділи поряд на причалі, і Товстий Свен чухав Жюлі за вушком.

– “Вершкові медузи”! – охнув капітан, коли Піт кинув йому на коліна пакет із тістечками. – Де ти їх роздобув?

– Я думаю, ми їх заслужили, – відповів Піт, а Жюлі вже з цікавістю принюхувалась до пакета. – Хоча все погане мабуть тільки починається. Морський Півень тепер ще відчайдушніше полюватиме за Жюлі, раз вона принесла йому повні сіті золота. Я думаю, нам треба надійно її сховати.

– Так, я також цього боюся, – зітхнув Товстий Свен. – Доведеться, мабуть, знайти собі якийсь новий острів.

За кілька годин вони вже фарбували щетинку Жюлі в чорний колір і розповідали всім цікавим, що піратська свиня від них втекла. Потім вони підняли вітрила і разом із Жюлі попливли в море.

– І який же острів ми виберемо? – Запитав у якийсь момент Піт.

– Той, на якому ніколи не чули про Морського Півня та його золоту пов’язку на оці, – відповів Товстий Свен.

Вони пливли цілих п’ять днів і шість ночей. За цей час Жюлі верещала тричі, але Товстий Свен жодного разу навіть не ворухнувся, щоб закинути сіті. Золотих монет у них на борту і так були цілі ящики.

На шостий день вони знайшли мирний острів, на якому не було нічого, що могло б зацікавити піратів. І там ніхто не чув про Морського Півня.

Вони приглянули собі мальовниче місце на березі, Товстий Свен поставив там будку для Жюлі, поряд з нею посадив кокосові пальми та бананові дерева, а потім збудував хатину, в якій вистачало місця для двох гамаків. Піт, звісно, повісив нову табличку. А під кінець вони спорудили ще й містки, до яких можна було пришвартувати човен і на яких Жюлі могла вечорами лежати і милуватися морем.

Якщо вони ще не померли, то живуть там і донині. І, мабуть, дуже-дуже щасливі…