Свиня і вовк

У одного господаря була свинка. Вдень вона з двору не ходила, а трохи нічка прийшла — взяла та й пішла.

Вийшла свинка в чисте поле, ходить собі на волі і думає-гадає, як жити, як бути, як свою голівоньку прогодувати. Опустила вона хвіст і рило, але хазяйську ріллю не розрила, а сунула ніс в сусідський овес. Йде стеблинки вириває, зернятка ковтає, соломку сусідові залишає. А в вівсі — вовк тихенько сидить. Опустила свинка бровки нижче, підійшла до вовка ближче. Тут встав вовчик і говорить:

— Привіт, кирпата, свиня супоросна! Навіщо тут ходиш, навіщо тут бродиш, овес топчеш, мене тривожиш? Тут вовки живуть, тут сірі живуть, хапають овець, і тобі, свиня, тут буде кінець!

— Ой, вовчик, не їж мене, відверни біду! Я за це тобі стадо поросят приведу.

— Ні, свиня, хоч ти брови і високо піднімаєш, та мене на обіцянки не спіймаєш.

Взяв він свинку за сиву спинку, під кущик сів і свинку з’їв. Та ще й всіх свинячих діток згадав.

Сподобалось? Поділіться з друзями:

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Белорусские народные сказки”
Видавництво: “Гослитиздат”, м.Москва, 1958р.
Упорядкування: Васіленок С.І.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: