Силач

Був собі чоловік, якого прозвали Силачем. Якось сказали йому, що чорт шукає робітника, але в його домі треба бути обережним, бо двох попередніх робітників чорт спровадив на той світ. Він убиває всіх, кого наймає на роботу.
Тоді Силач сказав:
— То й що? Я не боюся його!
Він прийшов до чорта і спитав:
— Маєш роботу?
— Маю, чому ж ні? Я шукаю робітника.

Наступного дня чорт послав робітника по воду. А той каже:
— Дай мені кайло та лопату!
Чорт виконав це прохання. Силач пішов до річки і почав копати. Об одинадцятій годині з’явився чорт побачив, що його робітник копає рів. Чорт запитав:
— Навіщо ти це робиш ?
Силач відказав:
— Я хочу підвести річку до самого будинку, щоб не носити воду.
Чорт занепокоївся і наказав робітникові йти додому.
Другого дня чорт послав Силача по дрова. А той каже:
— Дай мені мотузку!

Дав йому чорт мотузку, і Силач пішов до лісу й заходився зв’язу­вати одне до одного дерева. Коли об одинадцятій годині чорт при­йшов подивитися, що робить його наймит, то побачив, що Силач зв’язує ліс. Чорт запитав:
— Що ти робиш?
А Силач йому:
— Оце зв’язав ліс, щоб за один раз перенести його до хати.
Чорт добряче налякався і відправив Силача додому.

На третій день на березі річки мало відбутися змагання — хто як найдалі кине залізний молоток. Чорт вирішив випробувати робіт­ника. І пішов з ним на річку. Силач узяв на плечі молот, а чорт по­плентався позаду.
На березі чоловіки вправлялися в киданні молота, готуючись до змагання, яке мало визначити найсильнішого. Коли прийшов час кидати Силачу, він наказав прибрати човни, що стояли далеко від берега.
— Заберіть звідти човни, бо я пущу їх на дно своїм молотом!
Тоді Силачеві взагалі не дозволили кидати молот, щоб не мати клопоту з човнами. А чорта його власний робітник геть перелякав. Він подумав: «Це небезпечний чоловік. Треба його позбутися».

У чорта був млин, що стояв на двох величезних каменях. Чорт підважив їх так, щоб уночі все це впало на Силача, який ночував просто неба. Але робітник щось запідозрив і вклався спати подалі від млина. Посеред ночі почувся гуркіт каміння — то падав млин.
Силач закричав:
— Що це за комар мене кусає!
Чорт почув і здивувався — на чоловіка впав цілий млин, а йому здається, що то комар кусається. І чорт налякався ще більше. Пі­шов він подивитися, що трапилося з Силачем, а той розповів, що його вкусив комар. Навкруги лежало каміння. І робітник сказав:
— Я думав, що це комар, а виявляється, розвалився млин.

Переляканий чорт не захотів більше тримати такого робітника і сказав йому:
— Я дам тобі віслюка, навантаженого грішми, тільки йди звід­си!
Певна річ. Силач погодився. Чорт пригнав віслюка, навантаже­ного грішми, і мовив на прощання:                     .
— Це все твоє!
Силач узяв віслюка й пішов собі. Коли він був уже далеко, жінка сказала чортові:
— Цей чоловік обдурив тебе. Він нічого не вміє і зовсім не має сили.

Тоді чорт осідлав коня і помчав навздогін за робітником, щоб
відібрати в нього віслюка й гроші. Але Силач ще здалеку помітив його. Він заховав віслюка у заростях тростини і ліг посеред до­роги догори ногами, чекаючи на чорта. Той під’їхав і, побачивши Силача, що лежав догори ногами, запитав його:
— Що сталося?
Силач відповів:
— Віслюк не хотів іти, от я й закинув його на небо.
Чорт злякався й питає далі:
— А навіщо ти задер ноги?
— Чекаю, що віслюк упаде з неба, бо я його не дуже сильно ки­нув. І тоді я зразу його осідлаю.
Тут на чорта напав такий страх, що він пришпорив свого коня і повернув назад. Удома жінка його запитала:
— Наздогнав?
А чорт на те:
— Я бачив, як він закинув віслюка на небо, та так високо, що його й не видно було. Коли б я почав відбирати в нього гроші, то він і мене б так само закинув на небо. Хай краще забирає і віслюка, і гроші, якщо вони, звичайно, впадуть униз.