TOU

Син шаха та його лошатко

Туркменські народні казки

Був собі падишах, що мав двох жінок. Від старшої жінки у нього був син, а від молодшої дітей не було.
Аж це якогось дня старша жінка померла, а її син ріс, ріс, і сповнилося йому дев’ять років. Падишах і посилає сина пасти коней край берега моря. Пасе хлопець табун, коли це з моря вискочив морський кінь і побіг до табуна. Через кілька місяців в однієї кобили знайшлося невимовної краси лошатко.
Та ось падишах надумав віддати сина до школи. Ото він і каже:
– Я хочу послати тебе до школи. А за те, що ти пас табун, дарую тобі лоша. Вибирай, яке тобі заманеться.
Хлопчик і вибрав те гарне лошатко.
– Та воно ж маленьке, це лоша, вибери, синку, краще,– сказав падишах.
– Хай собі й маленьке,– відповідає хлопчик,– аби мені було до вподоби.
От забрав син шаха своє лоша та й іде з батьком додому. А вдома молодша дружина теж народила сина. Зрадів падишах і влаштував свято на сім днів та ночей.

Скоро став старший син шаха ходити до школи. А повертаючись додому, щодня витирав своєю хусточкою ніс лошаті. Ото якось прийшов хлопчик зі школи, заглянув до лошати, а воно стоїть і плаче.
Син шаха й питає:
– Чому ти плачеш?
– Твоя мачуха напекла тобі млинчиків з отрутою. Не їж їх,– одказує лошатко.
Зайшов хлопчик у юрту й каже:
– Мамо, дай мені перепічки, я так їсти хочу.
– Я напекла млинців, бери їж,– відповіла мачуха.
– Ні, мамо, я хочу перепічки,– сказав син шаха, взяв шматок та й почав їсти.
Ото пішов уранці син шаха до школи, а мачуха й давай розпитувати знахарку, як би його нерідного сина зі світу згубити.
Чаклунка й відповідає:
– Поклади на те місце, де спиш, очерету, зверху накрий його ліжником, потім знову очерету й накрий ковдрою. Лягай спати, а вночі покрутися-повертися, очерет зашарудить, а ти й промов: «Ой, мої кісточки!» Падишах запитає: «Чим тобі допомогти?» А ти й пошли його до мене.
Зробила падишахова жінка, як радила знахарка. А тоді як зойкне вночі: «Ой, мої кісточки!» – падишах і питає:
– Що тобі, жінко? Чим тобі допомогти?
А та й посилає падишаха до баби.
Прийшов падишах до старої, розповів їй, що занедужала дружина, та й питає, чи немає таких ліків, щоб зарадити лихові.
– О падишах, ліки проти хвороби твоєї жінки – серце лошати з чорним язиком,– відповіла стара.
Іде падишах до жінки та й каже:
– Де ж нам узяти лоша з чорним язиком?
– Не знаю,– відповідає та.– Правда, стоїть он біля порога лоша твого сина, може, то й воно. А ні, то шукай у табуні.

Подивився падишах на язик синового лошати, а він і справді чорний. Ото й каже:
– Таки чорний язик у лошати мого сина. Ось нехай прийде, та запитаймо його. Якщо син погодиться, то зробимо з серця лошати ліки.
Повернувся син шаха зі школи, підійшов до лошати, а воно ще дужче плаче.
– Що сталося? – питає хлопчик.
– Твоя здорова й брехлива мачуха каже, що їй на ліки потрібне моє серце. Зараз твій батько попросить у тебе дозволу зарізати мене. Ти погоджуйся, але завтра, коли мене схоплять за вуздечку, я заіржу вперше. Коли ж мене повалять на землю і зв’яжуть, я заіржу вдруге. Коли ж до горла мені приставлять ніж, я заіржу востаннє. Отоді рятуй мене, бо я загину.
Заходить хлопчик у юрту, а батько й питає, чи не можна зарізати лошатко. Хлопчик погодився.
Уранці пішов він до школи. Коли чує – заіржало його лошатко перший раз. Шахзаде й каже:
– Вчителю, пусти мене додому!
А той не пускає. Ось заіржало лошатко вдруге. Хлопчик знову проситься:
– Пусти мене, вчителю!
Не пускає вчитель. Тоді син шаха відштовхнув його та й ну втікати. Прибіг, а лошатко ще живе. Ото хлопчик і каже:
– Тату, поки моє лошатко ще живе, дозволь я осідлаю його та побачу, який з нього кінь був би.
– Атож, синку,– каже падишах.– Лошатко твоє, покатайся. А ми ще встигнемо!
Осідлав хлопчик свого лошачка, надяг свою зброю і проїхався перед дверима юрти.
– Чи ж гарний, тату, з мене вершник на цьому жеребчикові? – запитав син.
– Дуже гарний, синку, тільки злазь уже! – відповів падишах.
– А коли так, то добре ж,– промовив син і вдарив жеребчика нагаєм. А той так і полинув, мов птах, до неба.
Прибув син шаха до іншого міста та й оселився там.

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.6 / 5. Оцінили: 9

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Туркменські народні казки”
Переклад – Г. Халимоненко
Видавництво: “Веселка”
Київ, 1979 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: