TOU

Син вдови

Норвезькі народні казки

Жила колись бідна-бідна вдова, і був у неї один-єдиний син, на ім’я Ларc. З останніх сил працювала мати, щоб виростити свого сина. А коли минуло Ларсу шістнадцять років, вона сказала:

– Тепер, синку, ти сам собі на хліб заробляй. Іди шукай якусь роботу, а я тебе годувати більше не можу.

І ось відправився Ларс по білому світу шукати собі заробіток.

Йшов він, йшов, і зустрівся йому на дорозі старий.

Старий запитує:

– Ти куди йдеш, хлопче?

– Іду роботу шукати. Хочу поступити до кого-небудь на службу.

– Ходи до мене!

– Гаразд, можу і до тебе. Для мене що до тебе, що до іншого – все одно.

– Ну так йдемо. Не пошкодуєш.

І Ларс пішов за старим.

Годував і напував його господар – годі й говорити. Роботи від нього ніякої не вимагав. Здається, чи не добре? Але надто вже нудно. Жодна людина до господаря не приходила. Живого голосу в будинку у нього не чути. Собаки і то не видно.

Одного разу господар зібрався кудись і каже Ларсу:

– Я їду на вісім днів. Ти один залишишся в будинку. Роби що хочеш, ходи куди хочеш, тільки не заходь в ті чотири кімнати, що на ключ замкнені. А якщо ввійдеш, сам на себе нарікай. Я повернуся і відрубаю тобі голову.

Ні, ні, Ларс ні в чому не ослухається господаря. Господар може на нього покластися…

Старий поїхав, а Ларс залишився один. Кілька днів тинявся він без діла по будинку, і таки раптом здолала його цікавість, що він узяв та відкрив одну з чотирьох замкнутих кімнат.

Увійшов, озирнувся по сторонах – кімната зовсім порожня, тільки над дверима, на полиці, лежить гілка висохлого терну.

“І чого це господар заборонив мені сюди ходити? Тут і дивитися нема на що, – подумав Ларс. – А таких прутів я собі цілий віз наламаю, якщо захочу”.

Через вісім днів господар повернувся. Не встиг порога переступити, а вже питає:

– Ти не заходив в замкнені кімнати?

– Не заходив, – відповів Ларс.

– А ось я зараз сам побачу, чи правду ти кажеш, – сказав господар і увійшов в ту саму кімнату, яку відкривав Ларс. – Ага, відразу видно, що ти тут був! Ну, тепер прощайся з життям!

Ларс плакав і запевняв, що завжди буде слухатися господаря. І господар пробачив його. Але спочатку гарненько відшмагав. Та не вік же пам’ятати погане. Господар перестав сердитися, Ларс забув про побої і вони знову зажили добрими друзями.

Минув час, і господар знову став збиратися в дорогу.

– Тепер мене не буде вдома чотирнадцять днів, – сказав він Ларсу. – Гляди ж, не заходь в ті три кімнати, що замкнені. А туди, де ти вже був, ходи, будь ласка, скільки твоїй душі завгодно.

Ларі, звичайно, пообіцяв робити все так, як велить господар.

Але і в цей раз сталося те ж, що і в минулий.

Вісім днів ходив Ларс біля та навколо замкнених дверей, а потім не витримав і відкрив замок однієї кімнати. І ця кімната була зовсім порожня, тільки на полиці, над дверима, лежав камінь і стояв глечик з водою. “Знайшов, що ховати!” – подумав Ларс. І знову замкнув кімнату.

У визначений день повернувся господар.

– Чи не ходив в замкнені кімнати? – запитав він відразу.

– Ні, не ходив, – відповів Ларс.

– Зараз я це перевірю, – сказав господар. Відкрив двері однієї кімнати та як закричить: – Ні, тепер не надійся! Прощайся з життям, прийшов тобі кінець!

Але Ларс так плакав, так плакав, що господар нарешті пом’якшав: життя подарував, а побити – побив. Живого місця на Ларсу не залишив. А коли рани його загоїлися і гнів господаря вщух, все пішло по-старому.

І ось знову зібрався господар з дому.

– Я їду на двадцять днів, – сказав він Ларсу. – Якщо ти ввійдеш в третю кімнату, не сподівайся залишитися в живих.

Сказав – і поїхав.

Чотирнадцять днів терпів Ларс, а потім не витримав і відкрив двері третьої кімнати. Тут вже зовсім нічого не зберігалося, навіть каменя. І тільки посеред кімнати в підлозі були невеликі дверцята, ніби як до льоху. Взявся Ларс за ручку і підняв ці дверцята. Заглянув в підпіл, бачить: там стоїть великий мідний казан і в ньому щось кипить. А вогню ніде немає.

“Що б в цьому казані могло бути?” – подумав Ларс і засунув в казан палець.

Вийняв палець, а він весь позолочений.

Що робити? Господар і раніше дізнавався, що Ларс ходив в замкнені кімнати, а тепер і поготів дізнається. Як Ларс не тер свій палець – і піском, і лугом, – а позолота все одно не сходила.

Тоді Ларі обв’язав палець ганчіркою і став чекати своєї долі.

Господар повернувся, подивився на зав’язаний палець Ларі і відразу все зрозумів, навіть заходити в заборонену кімнату йому не знадобилося.

Зірвав він з Ларсовой руки пов’язку – і засяяв  золотий палець.

Не довго думаючи господар схопив меч, щоб відрубати голову своєму неслухняного слузі, але Ларс впав на коліна, благаючи пощадити його життя. Зрештою господар змилувався над ним і відшмагав його ременем так, що Ларі не міг ні ходити, ні лежати, ні сидіти.

Довелося господареві дістати свій чарівний ріг і цілющою маззю змастити Ларсу рубці. Рубці зажили, і все знову пішло як і раніше.

І ось в четвертий раз поїхав господар.

– Тепер я повернуся тільки через місяць, – сказав він Ларсу. – І ось тобі моє слово: не носити тобі голови, якщо ти ввійдеш в четверту кімнату. На цей раз я вже дотримаю своє слово, будь впевнений.

Сторінки: 1 2 3 4

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.7 / 5. Оцінили: 3

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Асбйорнсен П.К. — На схід від сонця й на захід від місяця”
Видавництво “Карелія”, м. Петрозаводск, Росія, 1987.
Переклад з норвезької на російську – А. Любарская
Переклад на українську — Tales.org.ua

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: