Синя рукавичка

У річці були дві ополонки. У одній дідусь ловив рибу, а в другій внучка сорочку йому полоскала. Як закінчила полоскати, стала натягати свої сині рукавички та й впустила одну в ополонку.

Попливла синя рукавичка під льодом, знай собі товстим пальчиком, як плавником, помахує.

А риби, дивлячись на неї, дивуються.

– Як кличуть тебе, синя рибко? – питають вони.

– Рукавичка.

– А звідкіля ти будеш?

– З руки.

Рукавичка сказала «з руки», а рибкам почулося «з ріки», і вони вирішили, що ця кумедна синя рибка з тієї великої ріки, куди впадає їх річка. І стали вони підпливати до рукавички, знайомитися. А одна плотвиця так близько підплила, що зачепилася за неї лусочкою і потягнула за собою синю кучеряву ниточку.

Злякалася плотвиця, подумала, що незнайома рибка хоче її зловити і з’їсти. Сіпнулася – й навтьоки. Синю нитку так і тягне за собою під льодом по всій річці. А рукавиця все розпускається і розпускається …

Одним духом допливла плотвиця до другої ополонки. Не встигла віддихатися, як дідусь упіймав її на вудку і витягнув разом з синьою кучерявою ниткою.

– Яка чудасія! – сказав дід і, відчепивши нитку, став намотувати її на сірникову коробку.

Намотував, намотував дідусь нитку – всю рукавичку з річки витягнув. Товстий вийшов клубок.

Тут внучка прибігла:

– Дідусю, я рукавичку в ополонку впустила!

– А я тобі її витягнув! – показав дідусь на мокрий клубок синіх ниток.

А плотвичка у дідуся в кошику все б’є і б’є хвостиком – хочеться їй розповісти, як рукавичка рибкою була.