TOU

Синичка

Оксана Іваненко

Зіні-зіні-зіні-зінь,
А вже сонце і теплінь!
Сонце, сонечко, світи,
Не ховайсь за хмари ти!..

Ну, звичайно, після такої пісеньки сонечко вже не могло заховатись, і навіть коли вже брів у ліс вечір, воно трохи затрималося, тому й день став трошки довший.
А в лісі говорили:
— Слухайте, як сьогодні весело співає птичка-синичка. Може, це зимі кінець?
Другого дня сонечко ще раніше прокинулося, хотілось йому швидше знову на веселу пташку глянути. Тільки виглянуло — а синичка вже літає, і з нею ще багато синичок, та всі вони співають:

Зіні-зіні-зіні-зі,
Може, це кінець зимі?
Сонце; сонечко, вставай,
Приголуб наш рідний гай!

І так зробилося радісно, приємно всім, і захотілося всім рухатися, погрітися на сонечку. Замість снігу водичка почала капати: кап-кап, дзюр-дзюр… І краплинки стрівалися з краплинками, раділи, гомоніли, бігли навздогін по всьому лісу, дзюркотячи й сміючись:

Це ж весна! Ми струмки,
Ми весняні дітки,
По землі розлились,
Сповіщаємо скрізь,
Що синичка співа,
Що прибігла весна!

Замість високих кучугур з’явилися великі прозорі калюжі. Дерева прокидалися від холодного зимового сну і заглядали в них.
— Ой, яка я без листячка негарна! — жахнулася молода
берізка. — Краще б я й не прокидалася! — Та вона чула, як всередині вже просякають весняні соки і на вітах наливаються бруньки.
По снігу забігали весняні комашки, і навіть торішні метелики прокинулися. Що ж було робити зимі?
І сонечко сяяло, і струмки дзюрчали, і навіть вітри од рук відбивалися — не хотіли вже сердито дути, а почали грати з деревами та струмками і самі стали теплі та лагідні. Махнула зима рукою, зарипіла вночі востаннє та й подалася на північ. І вже всі знали, що скоро прибіжить весна, і поспішали швидше прибратись. Струмки вмивали землю, вона вкривалася зеленою травицею, зацвітали перші квіти, набухали бруньки на деревах, летіли додому пташки.
— Ти жива, маленька? — весело гелготали гуси.
— Ти не замерзла, крихітко? — курликали журавлі. — От і ми вдома!
А коли у молодої берізки вже так розпустилися листки, що на них могли вміститися крапельки роси і з них можна було напитися, — прилетів і соловей.
Соловей співав краще від усіх у лісі. Всі пташки замовкали, коли він співав, і перша його пісня завжди була про далеку мандрівку, про теплі розкішні гаї з надзвичайними квітами й золотими плодами. І всі дерева слухали, і пташки слухали, і маленька синичка слухала і згадувала люту зиму, вітри, кучугури снігу. Може й справді краще відлітати туди? А як же тоді рідна берізка, і рідний старий дуб, і лісова яблунька?
Та старий дуб ніби знав, про що думає синичка, і лагідно бурмотів:
— А зиму все ж таки ти прогнала, і про весну ти перша заспівала.
Це почув соловей. І друга його пісня була про рідні ліси, які в сто разів кращі від найрозкішніших південних садів.
І ця пісня ще була хвалою маленькій, веселій, сміливій пташці, що не побоялася зими.
Синичці зробилося соромно, і вона щось зацвірінчала. До неї приєдналась друга, третя, четверта пташка. Вони цвірінчали, що тепер весна, всім добре й радісно, і не треба думати про сніг і холод.
І тоді заспівали всі весняну радісну пісню. Ліс увесь шумів і струмки гомоніли. І хоч найкраще співав соловей, але в радісному лісовому хорі чути було і ніжний спів маленької синички.

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

5 / 5. Оцінили: 2

Поки немає оцінок...

Джерело:
Лісові казки”- Оксана Іваненко

Видавництво  “Веселка”, Київ, 2006 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: