Казки про вовка

Казки про вовка – відлуння давнього минулого людства. Їх ми зустрінемо в фольклорі практично всіх європейських народів.

Образ вовка використовували в своїх казках такі автори: Шарль Перро, Іван Франко, Джоель Гарріс, Наталя Забіла та багато, багато  інших. В цій короткій статті постараємося проаналізувати історію їх виникнення.

Наші далекі предки в сиву давнину створювали казки не тільки для розваги своїх дітей. В першу чергу казка була призначена для виховання підростаючого покоління. Для того щоб в маленьку дитинку вкласти необхідні для  її виживання чесноти, правила поведінки в своїй спільноті, навички життя на лоні дикої природи.

Одним з елементів такого виховного процесу була розповідь казок про диких тварин. І особливе місце в цій категорії казок займають казки про вовка. Адже в ті часи це не була якась екзотична тварина, первісна людина часто зустрічалася з нею, знала її характер, звички, поведінку. Зустріч з вовком завжди навіювала страх, адже це тварина сильна, жадібна і жорстока. В більшості казок про вовка таким він і зображується.  І для того, щоб вберегтись від нього необхідно в першу чергу слухатися старших. Яскравим прикладом в цьому випадку є казка “Вовк та семеро козенят“, яка в різних інтерпретаціях присутня в фольклорі всіх європейських країн. Згадаймо, що на самому початку казки мама-коза попереджає і наказує своїм діткам нікому не відчиняти дверей.

Другим важливим аспектом в вихованні було прагнення привчити дитину не боятися вовка, і для цього використати такий засіб, як висміяти його. Більшість казок про вовка, описують його, як тварину яка не відрізняється великим розумом. Згадаймо українську казку “Лисичка-сестричка та вовк-панібрат” , білоруську “Легкий хліб“, татарську “Вовк і кравець“, литовську “Вовк і лисиця“,  італійську “Тредічіно” тощо.

Основною думкою цієї категорії казок про вовка, є не тільки прагнення показати його дурість, а показати дитині, що завжди треба думати перед тим, як скористатися чиїмись порадами. В боротьбі  з цим хижаком, треба бути розумним і хитрим, що жадібність, захланність, жорстокість не приводять до добра

Пройшли тисячоліття людина привчила вовка, з дикої тварини він перетворився на охоронця і помічника. Це привело до деякого зміщення акцентів в казках про вовка. До цієї категорії казок можна віднести українську казку “Про жар птицю та вовка“, “Коза–дереза“, “Сірко“. В цих казках вовк стає вірним товаришем, який приходить на допомогу в скрутних становищах.

Як бачимо образ вовка має двоїстий характер з одного боку це жорстока, жадібна, тупа і нерозсудлива тварина, з другого вірний товариш, який готовий прийти на допомогу.

Після прочитання будь якої казки про вовка, варто обговорити з дитиною і звернути її увагу на ці риси його характеру. Пояснити, на прикладі вовка, що жорстокості, жадібності, нерозважливості не повинно бути в її житті.