Вірші про зиму

Вдягнувшись тепліше,
морозяним ранком
Мариночка вийшла
і стала на ґанку.
– Як гарно навколо!
Все вкрилось кругом
пухнастим та чистим
блискучим сніжком.

У білім убранні
зелені ялини.
Під сніг, як під ковдру,
сховались рослини,
щоб їх не дістали
морози страшні,…

Звідкіль гості налетіли
Стоголосим табуном
І розсипалися в полі
Над розсипаним зерном.

Заспівали, задзвеніли,
Мов заграли кобзарі…
Де взялась весела зграя,
Жарогруді снігурі.

Ось вони на сніг упали
І розквітли, як квітки…
На городах мак рожевий
Так заквітчує грядки.

Нагло …

Сумно і весело, сльози і сміх…
Зелено, любо і сіється сніг…

Зимно становиться… трави й квітки
Хутко вбираються в білі свитки.

В хустках всміхаються личка жоржин,
В смушки сховались корали шипшин.

В ряднах нап’ятих стоять нагідки,
Всі чорнобривці наділи шапки.…

«Мамо, іде вже зима,
Снігом травицю вкриває,
В гаю пташок вже нема…
Мамо, чи кожна пташина
В вирій на зиму літає?»—
В неньки спитала дитина.

«Ні, не кожна, — одказує мати,—
Онде, бачиш, пташина сивенька
Скаче швидко отам біля хати, …

Дрімає ліс під переметами снігів,
Заснув ведмідь, куняють в норах борсуки…
Лише біжить дрібненька низочка слідів,
Та все між соснами старими навпрошки.
Ходив тут лис. Чи зайця полював,
Чи, може, так чого собі ходив,
Чи, може, самотою сумував,
Що синій

Коли із хати вийшли ми,
Ще тільки розсвітало…
Під білим килимом зими
Усе навколо спало.

В пухнаcті сукні і свитки
Ялинки повдягались,
Кущі насунули шапки
І вовною пишались.

Укрилось ряднами село:
Безмежний степ біліє:
Стежки й дороги занесло,
І цяточка

Цілий день

Заметіль

Слала лісові

Постіль.

А коли прослала —

Вечеряти стала

І мене почастувала

Пиріжком з льодинкою,

А сама пішла додому

Білою стежинкою.…

В горах
Ковзанку
З води
Збудували
Холоди.

Взявши крила
В білі боки
Танцювали там
Сороки.

Білки, лиски і зайчата
Вчились їздить
На санчатах.

Не ловив і вовчик гав —
На льоду пісні співав.

Так цікаво,
Так завзято,
Що забудеш
їсти …

Загула зима вітрами –

Теплій осені кінець.

До віконця, як до мами,

Притулився горобець.

Притулився і зігрівся

Від домашнього тепла.

На калині сніг іскрився,

Гучно зимонька гула.…

На Україну

Випали сніги.

Моя земля

У білосніжній льолі.

На небі місяць,

Як козак на волі.

А снігу, снігу

Снігу… навкруги!

Вечірня зоре,

Ясно запалай!

І освіти, і освяти

Природу!

Слухняним дітям

Кожному в господу

Святий несе

Дарунки Миколай!…

Ялинонька стрункесенька,

Зелена, мов весна,

Із лісу вийшла темного

Й стоїть собі одна.

-Куди це ти зібралася? –

Питається лісник.

-До діточок , – промовила. –

Новий стрічати рік.…

-Сніговик, сніговик,

Не ходи без черевик.

Снігом грає завірюха,

Одягни, бодай, кожуха.

Ба, на вулиці зима!

Рукавиці є? Нема!

Чи не холодно тобі

Із відром на голові?

Усміхнувся Сніговик:

-Я до холоду вже звик.

Вам спасибі, добрі діти,

Що турбуєтесь …

Йшов та йшов перший сніг,

Як втомився – то приліг.

Всі вдягнули рукавички,

Повзували черевички.

От би хто рудій собаці

Дав для лапок хоч би капці!

Рукавичок теж нема.

Отака в собак зима!…

Нудьгував мороз надвечір:

поховалася малеча,

гріється собі у хаті,

нікого за ніс щипати.

Прикладав до вікон вуха,

він уважно дуже слухав,

підслуховував, як мами

засівають сни казками.

Так від ґанку і до ґанку

проблукав мороз до ранку.…

Сніжний вечір за вікном.

Ще не спить старенький гном.

Лісових поїв горішків.

Чаю з медом випив трішки

І підкинув у камін

П’ять березових полін.

Та ніяк йому не спиться.

Взяв у руки довгі спиці.

В’ється нитка з-під руки.

З неї …

Втомилася хурделиця

І захотіла спати.

Стелилася хурделиця

Біля причілку хати.

Та перед сном надумала

У комин погудіти.

Щоб всі її боялися.

А особливо – діти.

Така смішна хурделиця!

Та хто ж її боїться?

Всім діткам поруч з мамою

Спокійно й …

Налетіли заметілі.

Намели замети білі.

Замело – так замело!

Хто це дивиться крізь скло?

За віконцем киця біла

Носик лапкою прикрила.

Хто ж в таку негоду з хати

Схоче носа висувати?

Вдома в мисочці маленькій

Молочко, як сніг біленьке.

А …

В білій-білій білоті

заметілить заметіль.

Всі замети замете,

а на ранок – щось не те!

Де замети? Ой! Нема…

Порозтанула зима,

розтеклася між калюжі.

Не хвилюйтесь, любі друзі.

Хмарка ось і хмарка ген,

є у них ще цілий день,

снігу …

Залетів до мене
у кватирку
з клена під моїм вікном
листок,
щось прошелестів —
і враз притихнув,
ліг на підвіконня —
і мовчок…

Змерз, напевно,
на осіннім вітрі
і погрітись трохи
захотів.
Ну, а може,—
тільки хто ж повірить!
просто …

Цей сніг — як сміх,
такий веселий,
гілки деревам лоскотав,
будив веселощами села
і сипав сміхом на міста.
А снігурам,
сумним спочатку,
такого сніг наговорив,
що й їм
схотілось на санчатах
промчати
з білої гори!…

— Скажи:
бурульки нащо?
— Щоб ранками
дзвеніти,
щоб сонячне проміння,
мов дзеркальцем,
ловити,
щоб їх,
немов морозиво,
могли смоктати діти.
— Але ж од цього
можна
страшенно
застудитись!
— Тоді лиш раз
лизнути —
і лікар не помітить!…

Узимку, в морози,
хуртечі й завії
тебе і мене
рукавички зігріють.

А теплі
від чого вони
і чому?

Скажу вам
по щирості:
теплі тому,
що наші ласкаві
бабусі та мами
вплітають
тепло своїх рук
між нитками.…

Ми сьогодні – снігопади

У снігу – дахи і сходи.

Небо – дзвінкомолоде.

Ми сьогодні – снігоходи:

Ті, хто вулицями йде.

Славно Києвом гуляти –

Навпрошки і по стежках.

Ми сьогодні – снігокати:

І на лижах, й на санках.

Можна, …

Броня зиму малювала:

Теплу кофту надівала,

Чобіточки і пальто,

Шапку, шарфик ще й спідницю –

Певно, щоб не застудиться.

Ось прийшла з роботи мама:

– Це комедія чи драма?

Що це на тобі надіто?

Схаменись! Надворі – літо…

Годі, Броню, …

Сидить пряля та й пряде —
сніг іде — іде — іде —
нитка рветься де-не-де —
а вона пряде й пряде.
Вже напряла хуртовин
на шапки для верховин —
на сувої полотна —
на завіску для вікна,
на хустину …

Ось послухай, завірюхо,
не лютуй, не злись, не вий!
Хай зайча, укрившись вухом,
сон побачить морквяний.
Хай зайча у морквяному
уві сні забуде страх.
Завірюхо, йди додому,
поки ще видніє шлях!
А я тихо колискову
про ялиночку святкову
заспіваю діткам …

Сипле, сипле, сипле сніг.
Мов метелики сріблисті,
Сніжинки біленькі, чисті
Тихо стеляться до ніг.
Сипле, сипле, сипле сніг.

Сипле, сипле, сипле сніг.
Тихо,легко і спроквола
Покриває все довкола,
Ні стежок, ані доріг…
Сипле, сипле, сипле сніг.

Сипле, сипле, сипле сніг.…

Білі мухи налетіли, —
все подвір’я стало біле.
Не злічити білих мух,
що летять, неначе пух.

— Галю, Петрику, Кіндрате,
годі, ледарі, вам спати! —
І побігли до санчат
Галя, Петрик і Кіндрат.
Всі з гори летять щодуху,
щоб впіймати …

— Ну-те, хто з вас там бистріший?
То ідіть в садок скоріше!
Купи снігу там лежать! —
Хлопці поклик підхопили,
Бабу з снігу враз зліпили,
Очі з вугілля всадили,
Рот із буряка зробили,
От так «баба»! Молодці!
Ну, дивуйтесь, горобці!…

— Насуплю я брови,— говорить
зима,—
І вітер з морозом повіє:
Усе скрізь загине — рятунку нема!
Під снігом замре, заніміє.

— А я засміюся,— весна
відмовля,—
І сонце пекуче засяє:
Прокинуться луки, ліси і поля,
Усе зацвіте, заспіває.…

Сніги упали свіжі,
Прослався білий шлях,—
Візьму я бистрі лижі,
Полину, наче птах.
Засніжена дорога
Зникає десь у млі —
Коли б летіти змога
На голубі шпилі.
В далеку Верховину,
Що мріє в півсні,
У тиху полонину,
В Карпати чарівні!…

Є у мене ковзани,
Ковзани-пустуни.
Тільки ранок наступає —
Вже на вулиці вони,
їм сподобавсь дуже лід —
Я ж спізнився на обід.
І мені сказала мама:
— Просто горе з ковзанами!
Отакі-то ковзани,
Ковзани-пустуни!…

В чистім полі порожньо,
Наче всюди борошно.
То ж не борошно, а сніг
На ріллі заснути ліг.
Зайки-побігайки
По снігу забігали.
Проліски блакитні,
Мабуть, сняться снігові.…

Чи то жарт напівзабутий,
Чи одна із небилиць —
Тільки чув я, ніби Лютий
Довгий-довгий був колись.

Він у шапці-невидимці
Мандрував собі щодня
По дорозі, по стежинці,
Де не ступить — наче глиця
Стане вмить колючий сніг,
На льоту замерзне …

Гарна нічка-новорічка!
Найчудовіша в зимі!
Новорічка-чарівничка…
Поміркуйте-но самі:

На ялинках ця чаклунка
Скрізь запалює зірки
І найкращі подарунки
Нам кладе під подушки.

О дванадцятій годині
Похитнеться стрілка — скік!
І ми всі за мить єдину
Підростем на цілий рік.…

Падав сніг,
падав сніг —
для усіх,
усіх,
усіх:
і дорослих, і малих,
і веселих, і сумних.

Всім, хто гордо носа ніс,
він тихцем сідав на ніс.
А роззяві, як на сміх,
залетів до рота сніг.
Вереді за комір вліз…

Погас учора день,
Заплакав Рік Старенький;
Сьогодні розсвіло —
Сміється Молоденький.

Старенького нам жаль,
А плакать не годиться,
Бо Молоденький Рік
Почне на нас свариться.

Що дав Старенький Рік,
Те бачили і знають;
Що ж Молоденький дасть —
Сьогодні не …

Снігу, снігу сиплеться довкола.
І садів травнева білизна.
Тільки плаче на морозі гола
Під холодним вітром бузина.

Тільки діти витягли санчата
І, б’ючи підборами об сніг,
Мчать, веселі, весну зустрічати,
Розсипаючи щасливий сміх.…

Попід гай зелененький
Випав сніжок молоденький,
А кунонька походила
І слідоньки поробила.…

У нашого Пилипуня
Сімеєчка манюня:
Тільки мамо і тато,
Та два старші брати –
Артемко й Сидірко,
Та сестер шестірко –
Орися, Настуся і Кася,
Марися, Мелася й Парася.
А ще бабуня Горпина,
А з нею дідуньо Мина,
А при …

Ще учора чорнобривці
майоріли у садку,
і жоржини красувались
за шипшиною в кутку.

А сьогодні… Де все ділось?
Білим снігом замело —
ні жоржин, ні чорнобривців,
наче їх і не було!

Біля ґанку вишня — біла,
наче знову зацвіла,
а …

На ялинці у садочку
Блискає сніжок.
Під ялинкою навколо —
Білий килимок.

Хто ж той білий килимочок
Дрібно потоптав?
То із лісу на вечерю
Зайчик прибігав.

Він знайшов собі морквинку
Й трішечки погриз
Та собаки налякали –
Зайчик втік у …