TOU

Таємне Товариство Брехунів

Леся Вороніна

Розділ 1

Зустріч зі старими знайомими

Щоразу, коли я приїжджаю в гості до бабусі Солі, зі мною трапляються неймовірні пригоди. Я вже так до цього звик, що просто не можу уявити свого життя без екстриму. Кажуть, що іноді навіть можна захворіти на таку хворобу — пригодоманію. Це коли ти весь час намагаєшся вскочити у якусь страшенну халепу, а тоді мусиш рятувати власне життя.

Мені ж довелося визволяти зі смертельної небезпеки не лише себе й своїх рідних, а й усе людство. І не треба так скептично усміхатися й крутити пальцем біля скроні — я, Клим Джура, не божевільний і не закінчений брехун. Шкода, що вас не було зі мною під час моєї останньої пригоди… А все почалося приблизно рік тому, коли я довідався про існування ТТБ — Таємного Товариства Боягузів, і став учасником фантастичних, а часом і смертельно небезпечних подій.

Ви не повірите, але найбільше мене здивувало не те, що світ ось-ось мали захопити хижі прибульці з космосу — синьоморди, які заразили більшість мешканців Землі вірусом страху. Мене вразило те, що моя рідна бабуся Соля, яку я знав від народження, як тиху пенсіонерку, котра вирощувала квіточки, варила борщі й пекла найсмачніші у світі пиріжки з м’ясом, виявилася геніальною вченою-винахідницею.

Так-так, вона спокійнісінько мандрувала у часі й просторі, адже ще замолоду винайшла універсальний часоліт, завдяки якому могла вберегти нашу планету від найбільших неприємностей.

Та й мої батьки, на перший погляд, звичайні археологи, що їздили по світах, розкопуючи різні старожитні руїни, вже не перший рік виконували небезпечні завдання. Як секретні агенти ТТБ, вони були готові в будь-яку хвилину вирушити на пошуки найпідступніших злочинців і знешкодити їх.

…Із глибокої задуми мене вирвав лагідний голос бабусі, яка вийшла на ґанок свого сільського будиночка й покликала мене обідати:

— Климе, онучку, ти знову дрімаєш у гамаку на сонці! Скільки разів я попереджала тебе, дитино, що ультрафіолет шкідливий для незахищеної шкіри. Ти ж пам’ятаєш, останнього разу, коли довелося переслідувати отих бузувірів із сонячними бластерами, ти так попікся, що місяць не міг вийти на вулицю…

— Не хвилюйся, ти ж мені дала свій чудодійний і, до речі, неймовірно смердючий засіб від опіків. І я так ним намастився, що тепер мені не страшне не лише сонячне проміння, а й комарі. Усі комахи гинуть, щойно наблизяться до мене ближче, ніж на метр…

— Ну гаразд, годі знущатися з моїх наукових дослідів, — образилася моя завжди спокійна бабуся. — Корінь цієї рослини я знайшла у Канаді, високо в Скелястих горах, на березі священного озера індіанського племені крі. Колись я тобі розповім про ту свою подорож… — бабуся загадково усміхнулася і, заходячи в будинок, додала вже зовсім по-буденному. — А тепер мерщій мий руки — і за стіл! А то борщ і пиріжки вихолонуть.

— Зараз, бабусю, — я спробував підвестися зі зручного гамака, натягнутого між двома старими дуплавими яблунями, — аж тут почув дивний звук, що нагадав мені про події минулорічної давнини.

Щось важке й мокре ляпнуло на бабусин квітник, і в мене мурашки побігли по спині. Я рвучко повернувся, так що мало не випав із хисткого гамака, й побачив те, що змусило мене забути і про сонце, і про обіцяні пиріжки.

Посеред розкішної клумби сиділа величезна блакитна жаба з синьою мордякою і нахабно шкірилася, дивлячись на те, як я безпорадно борсаюся в гамаку. В руках огидне банькате створіння тримало добре мені відомий предмет — пінобластер, що вмить міг перетворити будь-яку живу істоту на липкий кокон.

Розділ 2

Іноді й звичайна муха може стати у пригоді

Якщо ви вирішили, що я злякався звичайнісінької жабки-скрекотушки, яка кумкає десь на березі ставка чи в болоті, то глибоко помилилися. Переді мною стояв огидний блакитний покруч, завбільшки з дорослого дядька.

Свого часу я добре роздивився цих синьопиких потвор, що віддалено нагадували наших земних жаб: велика ротяка з довжелезним язиком, тоненькі кінцівки, що закінчувалися пазурястими лапами з перетинками між довгими пальцями, і велике кругле пузо, яке ці космічні хижаки полюбляють набивати нашими земними комахами.

Власне, через мух, метеликів, комарів та інших кузьок синьоморди й хотіли захопити Землю. Річ у тім, що найбільшими ласощами для цих космічних лиходіїв є земні комахи — заради них синьоморди готові були перетворити все людство на своїх слухняних підданців. Проковтнувши бодай одну муху чи ґедзя, ці агресивні істоти впадали в гіпнотичний транс. І саме цією слабкістю непереможних чужопланетян скористалися члени ТТБ. Адже, поринувши у солодкий сон, синьоморди вибовкували всі свої секретні плани.

Як виявилося, саме я, єдина людина у Всесвіті, розумів мову синьомордів і міг попередити своїх товаришів із Таємного Товариства Боягузів про підступні наміри космічних загарбників.

На щастя, бабуся Соля створила протиотруту, яка знешкодила страшний вірус страху, яким синьоморди заразили майже всіх землян. Здавалося, ми назавжди позбулися непроханих гостей із космосу — але, як виявилося, наша радість була передчасною…

“Треба діяти швидко й несподівано, — подумав я, намагаючись вистрибнути з гамака. — Головне, щоб ця огидна синьопика жаба не захопила бабусю!”

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22

Сподобався твір? Залиш оцінку!

2 / 5. Оцінили: 1

Поки немає оцінок...

Джерело:
“ Таємне Товариство Брехунів, або Пастка для синьоморда ”
Леся Вороніна
Видавництво: “Знання”
М. Київ, 2019р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: