TOU

Таємниця козацького скарбу

Андрій Кокотюха

Данько вже не міг стримувати реготу, і регіт цей звучав дзвінко і щиро. Його не доводилося витискати з себе, як це робила Гайдамаччина ватага нині вдень. Не втримався й Бодя — теж почав сміятися.

— Ну, то хто з нас нечистої сили боїться? — запитав, заспокоївшись, Данько і присів на підвіконня.

Нічого не відповів Гайдамака. Що тут скажеш, коли оце щойно у всіх на очах ганебно тікав від замотаного в простирадло Данила та ще й верещав при цьому, наче недорізаний. Куди й подівся грізний ватажок — зірки світили на пощипану ворону.

— Не дуйся, ти сам винен, — миролюбно заговорив Данько. — Це ж дуже просто: раз комусь пропонують перебути в будинку з привидами, отже, збираються по-справжньому лякати. Ну, це як Кімната Жахів у Луна-парку, розумієте?

Там постійно стовбичить опудало мертвяка з ножем, вимазаним червоною фарбою. Без таких опудал атракціону не буде. А у вас тут свій атракціон. Ось ми й вирішили спочатку подивитися, куди ви нас тягнете і що нас може тут чекати.

— Ага, — підхопив Богдан, ступаючи ближче. — Це все Данько придумав — обстежити будинок і прикинути, де можна заховатися і звідки може вилізти перевдягнений привид. У тому, що мене лякатимуть, ніхто навіть не сумнівався. Що нам лишалося? Тільки налякати того, хто буде лякати нас. Аби вас зовсім заспокоїти, ми вирішили придумати, що Данько забоявся і зовсім не прийде. Так ніхто не спитає, де він.

— Я просто раніше прийшов, — озвався Данило. — Загорнувся в бабусине простирадло і тихенько в дальньому темному кутку сидів на кухні. Почув чиїсь замогильні стогони і вирішив: усе, пора. То як, сподобалася вистава?

Льонька Гайдамака підвівся, обтрусився, і, не дивлячись ні на кого, буркнув:

— Ідіть ви к чорту…

— Ми до нього й прийшли! — сказав Данько. — Ось вам приказка: не шукайте чорта — він сам вас знайде. То як, мир?

— Та ми наче й не сварилися, — буркнув знову Льонька. — Коли ви про рибу — ловіть собі спокійно.

— Чорт з нею, з тією рибою! — махнув рукою Данько. — Краще нам без риби помиритися. Ну, забули?

Він перший простяг руку. Завагавшись лише на мить, Льонька Гайдамака потиснув її.

Зараз, серед ночі, біля закинутого панського маєтку хлопці навіть не могли собі уявити, як скоро згодиться їм нова дружба.

Розділ 9
У якому двоє друзів готові посваритися через букет ромашок

Хоч і святкували друзі перемогу, спав Богдан усе одно погано. Не спалося.

Данило заснув миттєво, навіть похропував. А Бодя крутився, час від часу поринаючи в нетривале море сну. Відчуття такі, наче в воду не глибоко пірнаєш, а лише присідаєш на мілині, ледь маківку зануривши.

Трохи вдалося прихопити лише під ранок. І за цей недовгий час снилася Богданові дівчинка з кісками, що катається серед поля на страусі. Себе він бачив на другому страусі, в ковбойському костюмі і з букетом квітів у руках. Що за квіти — так і не роздивився. Довго гасали вони полем одне за одним. Нарешті наздогнав Богдан дівчинку, порівнявся з нею і р-раз — обсипав її квітами з ніг до голови.

Обсипав — і прокинувся.

Сонце вже поливало промінням, продираючись навіть крізь важкі завіси на вікні їхньої кімнати. Бодя рвучко підвівся, зробив кілька гімнастичних вправ і розсунув фіранки, пускаючи щедре сонячне світло в помешкання. Промені полоскотали Данька, він щось забурчав, накрився простирадлом з головою, явно не маючи наміру прокидатись.

Це Богдана цілком влаштовувало. Саме зараз компанія Данила йому не дуже була потрібна. Адже йому не терпиться похвалитися Галці їхніми нічними походеньками.

Він вислизнув з кімнати, швиденько вмився. Бабуся Віра ще зранку подалася на базар, залишивши хлопцям сніданок на столі: прикрила чистим рушником теплі ще вареники. Не довго думаючи, Богдан узяв по варенику у кожну руку і зжував їх уже на ходу. Але до призначеного вчора місця зустрічі подався не одразу. Спочатку прийшов до річки, роздягнувся і довгенько плавав, намагаючись остаточно збадьоритися після майже безсонної ночі. Коли відчув себе повністю бадьорим, вибрався на берег, підхопив одяг і, як був, босоніж, рушив до покинутого будинку.

З незвички босі ноги поколов швидко. Тому все ж таки одягнувся і взувся — на пекучому липневому сонці обсох миттєво. Пригладив скуйовджене волосся, зупинився, роззирнувся. І раптом упізнав квіти, якими обсипав дівчину уві сні. Довкола їх було повно — польових ромашок. Не довго думаючи, Богдан заходився рвати ці ромашки, аж поки не назбирався величезний букет. Ото здивується Галка, коли він обсипле її квітами з ніг до голови. Місцеві хлопчаки до такого навіть не додумаються.

Тримаючи букет у руці, Богдан нарешті підійшов до місця зустрічі, присів під стіною і став чекати. Він навіть був готовий до того, що дівчисько запізниться — тато часто казав йому, що дівчата мають на Це право й охоче користаються ним. Що ж, нехай. Уявивши ще раз здивування обсипаної квітковим дощем Галки, Бодя заплющив очі.

І відразу задрімав, розморений на сонці після купання.

Скільки він так спав сидячи — часу не засік. Зате прокинувся так само несподівано, як і заснув. Збудили його кроки. Хтось наближався і ось-ось мусив вигулькнути на нього з-за рогу будинку. Той, хто йшов, не скрадався. Рухався впевнено, бо знав — боятися нема чого. Знає, куди йде.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Таємниця козацького скарбу ”
Андрій Кокотюха
Видавництво: “А-ба-ба-га-ла-ма-га”
2010 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: