TOU

Таємниця козацького скарбу

Андрій Кокотюха

Вулиця, на якій жив дядько Сашко, вела до річки. Туди й погнав своїх недругів Футбол. Тільки все одно бігав він хоч і швидко, але хлопців підганяв страх. Проте попереду була річка, тож далі не було куди жертвам тікати. Тому хитрий страус збавив темп — куди ж вони дінуться?

Розуміли це й Данило з Богданом. Через те, не змовляючись, хлопці на повному ходу влетіли в воду й одразу запрацювали руками, відгрібаючи від берега. Розчарований страус, від якого жертви уже вдруге за два дні ховалися у воді, почав виконувати на березі якийсь свій особистий ритуальний танок. Уся його поведінка красномовно промовляла: нікуди ви не дінетесь, хлоп’ята. Ми, мовляв, ще зустрінемось.

Аж тут і Галка наспіла. Захекалася, кіски мотиляються. Футбол побачив хазяйку і, як здалося хлопцям, це не додало йому гумору. Знову вона тут, і знову доведеться її слухатись. Та нічого не поробиш: повернувшись до друзів хвостом, страус гордо підійшов до Галки.

— Чого ви там сидите? Виходьте, не зачепить! — махнуло дівчисько рукою, а другою гладила Футбола по спині.

— А чого це він раптом біля нас опинився? — підозріло крикнув Богдан, не поспішаючи виходити з води. — Він же сам без тебе майже не ходить. Куди ти — туди й він, правильно?

— То й що?

— А те! — встряв Данило. — Ми ж домовлялися: ти з нами не ходиш! А ти не послухалась, і теж вирішила в сищиків-розбійників погратися. Страусисько за тобою поперся, от і маєш: мало не провалила всю операцію.

— То ви граєтеся? — знущально перепитала Галка. — Для вас усе це — гра, як футбол?

Почувши своє ім’я, страус стрепенувся і кумедно закрутив головою.

— Ні, це ти граєшся! — заперечив Богдан. — Для дівчат такі речі, як забава. А ми взялися до справи серйозно. Тепер ти нам тільки заважаєш!

— Он воно як! Ти бач! Галка за звичкою вперла руки в боки, навіть ногою тупнула: — То я вам про все розказала, на таємницю вивела, а тепер уже й зайвою стала? Нічого не вийде! Або разом будемо, або… — вона запнулася.

— Або що? — перепитав Данько.

— Не знаю, — чесно зізналася Галка. — Може, вам теє… Ну, якось подружитися з Футбиком? Тоді він вас не чіпатиме, га? У мене ж вийшло.

Друзі перезирнулися.

— Знаєш, а це ідея, — погодився Богдан. — Тільки як же ти з ним упоралась?

— Осідлала, — чесно призналася Галка.

Розділ 13
У якому відбувається велике страусяче родео

На берег друзі вибралися мовчки.

Роздяглися, розклали шорти й футболки на траві, підставили сонцю мокрі тіла. Стояли так і далі мовчали: Галка справді видала несподівану новину. Нарешті Данько запитав:

— Хіба на страусах катаються?

— Сама бачила! — охоче відповіла Галка. — Нам газету районну приносять, то там про нову страусячу ферму писали. Ну й, звісно, фотографії були — один чоловік на птахові верхи скаче. От я й вирішила спробувати.

Відчуваючи, що тут і далі говорять про нього, Футбол гордовито виставив уперед груди, набундючився і став схожий на якогось далекого родича бабиного індика.

А Галка вела далі:

— Коли Футбол до нас забіг, він тоді ще Футболом не був. Я сама вдома була, всі по роботах. Він спочатку теж на мене кидався. А тоді я згадала ту фотографію. І ще про ковбоїв по телевізору бачила. Кожен, хто об’їздить дикого скакуна, стає його хазяїном. Ну й подружиться зі скакуном. Подумала — чом би не спробувати? Обережно вилізла на дах курника, дочекалася, поки страус підійде, і сповзла йому на спину.

— Скинув?

— Хотів. Тільки я міцно обхопила його руками. Пробіг коло по двору, тоді став спокійно. Усе, визнав. Тепер, бачте, всюди за мною вештається.

— То ти пропонуєш і нам спробувати його об’їздити? — підсумував почуте Богдан.

— Треба бодай спробувати, — знизала плечима Галка. — Бо так ми справді далеко не зайдемо. З Футболом краще дружити, правда, Футбику?

Ніби розуміючи запитання, страус поважно кивнув головою. Це вийшло в нього так кумедно, що хлопці не втрималися — пирхнули. Цей дружний регіт птахові не сподобався: погрозливо клацнув дзьобом, підскочив на місці, махнув куценькими крилами. Галка знову поклала йому руку на бік, заспокоюючи, а потім дорікнула:

— Бачите, він ображається. Нервовий дуже.

— А якщо він такий нервовий, то, може, він нас узагалі покалічить? — буркнув Бодя.

— Боїтеся — так і скажіть! — відрубала дівчинка, і цим самим остаточно розвіяла останні хлопчачі сумніви.

— Отже, робимо так, — рішуче промовив Данило. — Богдан сідає мені на плечі, я акуратно підходжу до страуса — Галко, ти його якось притримуй… ну, а потім Бодя сідає верхи…

— Дуже ти розумний! — завив Богдан. — Ні, звичайно, розумний, але — дуже. Ти ж мене не втримаєш, я від тебе на півголови вищий і на три кілограми важчий, т на підтвердження своїх слів він показав на свої боки. — А ось я тебе втримаю. Ти легший, з тебе й почнемо.

Данило хотів далі гарикатися. Він навіть готовий був робити так хоч до ранку, якби Галки поруч не було. Досить того, що Бодя при ній зараз відмовився першим пробувати щастя. Нехай це виглядає, наче він забоявся. Точно — так і виглядатиме! І Галка зрозуміє, теж не дурне дівчисько. Тому він легко погодився:

— Добре. Підставляй плечі — сам захотів.

Богдан присів. Данько сів йому на барана.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Таємниця козацького скарбу ”
Андрій Кокотюха
Видавництво: “А-ба-ба-га-ла-ма-га”
2010 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: