TOU

Таємниця козацького скарбу

Андрій Кокотюха

Бодя обережно випростався, розвів ширше ноги, втримуючи рівновагу.

— Ух, не те я сказав… Слухай, ти ж важиш більше, ніж я думав! Це все бабині вареники…

— Нічого, нічого, тримайся, — підбадьорив його Данько, прицмокнув губами: — Вйо-вйо, коняко!

— Сиди спокійно, — процідив Богдан, і — до Галки: — А ти птаха все ж таки притримай.

Страус дивився на вправи двох хлопців з цікавістю. Скориставшись тим, що Футбол стояв спокійно, Богдан підійшов до нього майже впритул. Страус зробив крок убік. Бодя посунув за ним. Коли Данило навис над могутньою страусячою спиною, то скомандував чомусь тихим голосом:

— Пускай!

Богдан перестав тримати друга за ноги. Данько незграбно сповз на широку пташину спину і відразу обхопив страуса ногами так сильно, як тільки міг. Пальці вчепилися в пір’я. Та наступної миті він уже летів на траву, а страусяка люто застрибав над ним. Перекотившись, Данило скочив на ноги. Якби Галка не свиснула, скривджений у найкращих своїх почуттях Футбол точно умегелив би його своїм дзьобом.

— Цілий? — запитав, підбігши, Богдан.

— Нормально, — буркнув Данько, чухаючи забите місце. — У-у, курка драна…

— Гей, ви, обережніше з язиком! — попередила Галка.

Богдан зітхнув і рішуче закусив нижню губу.

— То ти — так?! Ну, тримайся. Людина — цар природи!

Рвонувши з місця, хлопець розігнався і спробував заскочити верхи на страуса, наче стрибав на спортивний фізкультурний снаряд. Але в останній момент Футбол відбіг, і Богдан теж опинився на землі, тримаючи в кулаці видране пташине перо.

— Ах, так? — вигукнув Богдан, підвівся і жбурнув перо під ноги: — Данько, біжи сюди! Зараз не так зробимо. Триматимеш його, Галко?

— Боюся, він скоро розсердиться остаточно, — попередила дівчинка.

— А я вже розсердився! — відповів Бодя. — Подивимося, хто за кого сердитіший!

Знову наблизившись до Футбола, він став поруч із ним рачки. Усе зрозумівши, Данило прудко, хоча й обережно, став ногами йому на спину, а тоді, тримаючись за птаха, виліз на нього і тепер вчепився так міцно, як міг.

Страус, відчувши на собі небажаного вершника, пострибав геть. Данько відчув, що сповзає, і з криком втиснувся в пташину спину, яка просто таки ходила під ним ходором. Зробивши довкола хазяйки два кола, Футбол раптом укляк, видушив із себе дивний звук, а тоді зовсім перестав опиратися вершникові. Данило поволі випростався. Страус зробив кілька кроків, повернув до «пасажира» голову і кілька разів кумедно кивнув.

— Все, вдалося! — заплескала в долоні Галка і навіть підстрибнула: — Молодчина, Данилку!

Від цих слів запалали щоки не лише в переможця Данька, а й у Богдана. Аби він ще не так по-жаб’ячому впав зараз. Данило теж упав, але не так ганебно. В усякому разі Боді так здалося. Тому він гукнув другові:

— Злазь, ковбой! Тепер — моя черга! Переможець ковзнув униз, навіть попестив

Футбола за шию. Птах не опирався — таки справді визнав його, нечиста сила… Нічого не питаючи в друга, Данько теж став навкарачки. Але в Богдана виник інший план.

— Де твій м’ячик, Галко? — запитав він.

— У кущі закинула, коли сюди бігла.

Нічого не кажучи, Бодя сходив по м’яча.

Вгледівши улюблену забаву, страус помітно пожвавився. А Богдан, підкинувши м’яч угору, почав підбивати його ногою в повітрі, голосно рахуючи:

— Раз, два, три, чотири, п’ять, шість, сім, вісім! На рахунок «дев’ять» страус уже був поруч.

Не довго думаючи, хлопець відпасував йому. Птах слухняно погнав за м’ячем, наздогнав, буцнув ногою. Настала Богданова черга приймати пас. Так, копаючи м’яча, він погнав уперед по берегу. Страус підстрибом помчав за ним, наздогнав, обігнав, отримав пас і знову буцнув хлопцеві.

Галка з Данилом дивилися на цих дивних футболістів — і повірити не могли. Моталися ще такі недавні вороги недовго, та цього цілком вистачило, аби страус визнав Богдана за свого, підпустив до себе, дозволив сісти верхи і так само зробив коло пошани під дружні оплески. Злізши зі спини приборканого птаха, Богдан по-клоунськи вклонився глядачам. Данило потис другові руку, визнаючи його винахідливість. А Галка аж тепер сказала:

— Знаєте, хлопці, чого ви домоглися? Тепер Футбик від вас тим паче не відстане!

Цього тільки не вистачало…

Розділ 14
У якому наші герої б’ють вікна

Вихід друзі знайшли аж під вечір.

Звичайно, це добре, що страус тепер їм не ворог, а друг. Але погано, що цей друг може цілий день бігати за ними, наче прив’язаний. Та й Галка тепер точно не відчепиться. Зате вночі і страус, і Галка сплять. Отже, вирішив Данило, можна продовжити стеження вночі. Тим більше, що в цю пору може статися щось цікавіше, ніж вони бачили вдень.

Сказано — зроблено.

В бабусиному сарайчику знайшлися ще вудки замість втрачених. Тільки вони, ясна річ, для маскування й замилювання очей. Хлопці ще й черв’яків підкопали, в коробочку з-під йогурту склали. Сказати б, приготувалися до нічної риболовлі. Ночі зараз місячні, світлі, риба в такий час краще клює. Ну, це так можна пояснити, коли хтось запитає.

Тільки зайшло сонце, вони взяли з собою приготовані бабусею Вірою бутерброди з салом і вийшли з двору. Та щойно вийшли — з затятих рибалок перетворилися на двох утаємничених сищиків. Обережно пробралися тихими й безлюдними в такий час містечковими вулицями до хати дядька Сашка.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Таємниця козацького скарбу ”
Андрій Кокотюха
Видавництво: “А-ба-ба-га-ла-ма-га”
2010 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: