TOU

Таємниця козацького скарбу

Андрій Кокотюха

Не встиг Данило щось сказати, як його друг закрив долонею першу частину вірша, залишивши тільки перші літери кожного з шести рядків.

І сталося диво! З перших літер згори донизу чудово склалося слово «ПІДВАЛ».

— Підвал! Точно, скарб у підвалі! Де ж цей підвал?! — не стримавшись, закричав Данило, а Богдан швиденько, аби його не випередили, так само закрив рукою другу строфу.

Перші літери тепер склалися в слово «МАЄТОК».

— Як усе просто! — вигукнув Данило, — Справді, це ж шифровка для грамотних людей! Знаєш, як таке називається? Акровірш! Ми ж у школі вчили! Дивися: скарб захований у підвалі, а підвал — у маєтку! Ось тобі корона короля! Корона на даху, звідси — король. Підвал під землею, під маєтком, а раз так — то під королем!

Не в змозі всидіти на місці, хлопці скочили на підлогу і почали вистрибувати по кімнаті, витанцьовувати під музику, підстрибувати, намагаючись дістатися стелі. Аж раптом Данило завмер, вимкнув музику, спохмурнів.

— Ти чого? — не зрозумів Бодя.

— Нічого, — буркнув той. Коли ми туди підемо підвал шукати? Дядько ж вернеться й почне своє занудство розводити. А вночі взагалі спробуй кудись утекти… Де він узявся на нашу голову.

— Та-а-ак, — тепер настала Богданова черга чухати потилицю. — Завдання набагато складніше, ніж те, яке ми щойно розв’язали… Знаєш що? Іншого виходу нема: давай його заспокоїмо і задобримо. Доведеться потерпіти.

І хлопці рішуче засіли за розумні книги. Потім так само рішуче накинулися з шваброю та віником на підлогу, тоді — на траву в саду.

Коли по обіді дядько Семен повернувся, дуже здивувався старанності своїх підопічних.

Якби ж він знав, яка пригода вже чекала на них цієї ночі!

Розділ 23
У якому є глупа ніч, темний підвал і чергове розчарування

Спати дядько Семен укладався рано. І засинав швидко. Тож довго чекати не довелося.

Для страховки друзі вилізли через вікно — так краще, ніж ходити по хаті, рипати по підлозі і взагалі шуміти в темряві. Ще дядько розбуркається.

Вдягли хлопці темні куртки, і, навіть не дивлячись на задушливу ніч, — темні плетені шапки. їм здавалося, що саме такий вигляд мусять мати шукачі скарбів, які вирушають викопувати діжку з золотими червінцями. Знайшовся й ліхтарик — Данилів тато колись його тут залишив і час від часу брав із собою, коли, гостюючи в рідному містечку, ішов кудись у своїх дослідницьких справах. А Богдан про всяк випадок захопив коробку сірників.

Ніч видалася на диво темна. Місяць проглядав де-не-де, зорі не розсипалися по чорному небі рясною мозаїкою, складаючись у сузір’я, а світилися поодинокими цяточками. Тінями ковзнувши до сарайчика, хлопці взяли лопату і дорогою до маєтку несли її по черзі. Час від часу Богдан озирався. Йому вперто здавалося, що за ними хтось іде, тихенько скрадається. Нічого не бачачи, він гнав від себе ці недоречні думки.

Ось і маєток. Вдруге хлопці бачили його серед ночі. І в нічній темряві стара занедбана споруда скидалася на палац графа Дракули. Не більше й не менше Але після пам’ятної ночі з привидами друзі вже не боялися, хіба дуже трошки. Через поле до тильного боку маєтку не перейшли — перебігли, одним ривком, наче розвідники. Звично видерлися на підвіконня і стрибнули в густий морок.

Трохи постояли на місці, освоюючись у темряві. Тоді Богдан засвітив ліхтарик, передав Данилові лопату і пробігся променем по стінах. Потім посвітив собі під ноги.

— Як думаєш, де тут може бути підвал?

— Точно не в спальнях, вітальнях, кабінетах чи кімнатах для гостей, — упевнено відповів Данило.

— Чому?

— Сам подумай: уся ця складна задачка спеціально так замислювалася, аби мати досить просте рішення. Навряд чи підвал могли побудувати в їдальні, правильно? — Богдан кивнув. — Ось бачиш. Отже, у їдальні чи спальні підвалу нема. Але якби господар звелів облаштувати в одній з кімнат сховок, невже б цього ніхто не помітив? Ні, Бодю, старий Лиховій використав для своєї мети той підвал, який уже був усім відомий. Хоча б для того, аби в цьому місці могли шукати в останню чергу і навіть ніколи не могли б подумати, що там може щось таке бути. Логічно?

— Згоден. Тоді де цей старий підвал?

— Думаю, в кухні чи людській кімнаті, де мешкали слуги. Ми там уже були, пам’ятаєш?

Присвічуючи собі дорогу, хлопці пройшли через увесь маєток і зайшли в ту частину, де колись була кухня і звідки сходи вели на горище. Зупинившись посередині старої кухні, Богдан спрямував промінець ліхтарика на захаращену підлогу. Прихиливши лопату до стіни, Данило став навкарачки і почав повільно, метр за метром, обстежувати підлогу, навіть простукував її. Пройшовшись так від стіни до стіни, Данько підвівся, обтрусив штани, скинув шапочку і витер піт з обличчя.

Нічого. Зовсім нічого. Глуха підлога, внизу нічого нема.

Богдан освітив знайомі сходи. Промінчик пробігся по них знизу вгору, потім — назад. Данило, ніби щось згадавши, наблизився до сходів, нагнувся і зазирнув під них. Не побачивши крізь згусток темряви нічого, він гукнув:

— Ану, посвіти сюди!

Промінчик пропоров темряву і — дивина! — висвітив двері, яких вони раніше не помічали, бо не зазирали під сходи. Ступивши до них, Данило торкнувся цих дверей і не стримав розчарованого скрику.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Таємниця козацького скарбу ”
Андрій Кокотюха
Видавництво: “А-ба-ба-га-ла-ма-га”
2010 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: