TOU

Таємниця козацького скарбу

Андрій Кокотюха

— Що там? Пацюки? — підійшов до нього Богдан.

— Аби ж… гірше… дивися… Ці двері… Ось…

Тепер Богдан і сам бачив: двері, котрі закривали вхід до підвалу, висіли на одній петлі. Це означало одне: жодних таємниць, жодних зачинених та захованих кімнат. Сюди міг зайти і точно заходив не один цікавий. А якщо так, то й скарб рано чи пізно могли знайти. Якщо закопаний — викопали.

— Нічого, — підбадьорив друга Богдан. — Гайда глянемо. Може, все не так страшно… Може…

Замовк Бодя. Бо й сам не знав, що в таких випадках треба казати.

А Данило рішуче взявся за старі двері, відхилив їх. На хлопців дихнуло вогкістю давнє підземелля. Ліхтарик висвітив масивні муровані сходи, які вели донизу. Ставши на першу сходинку, Данько вигукнув: «Гей!». Йому відповіла луна. Взявши в Богдана ліхтарик, він, присвічуючи, обережно почав спускатися вниз.

Вогкий морок огортав його усе щільніше. Ззаду так само тихо і обережно рухався Бодя, стукаючи по сходах вістрям лопати. Попри побоювання, підвал виявився не такий уже й глибокий — усього десять сходинок. З останньої нога Данила ступила на втоптану земляну підлогу. Але втоптаною вона виявилася лише спочатку.

Те, що висвітив промінь під ногами далі, нагадувало дбайливо перекопаний город.

Присівши, Данько торкнувся рукою грудок землі. Копали тут не вчора, це ясно, але таки недавно. Може, кілька днів тому, може — тиждень, може — два. У вогкому підвалі свіжоскопана земля швидко не засихає.

Якщо в підвалі був закопаний скарб, то їх уже хтось випередив і викопав його.

Розділ 24
У якому знаходиться підказка, якої ніхто знайти не міг

— Так я й знав, — роздратовано та з нотками глибокого суму в голосі мовив Данило.

— Заспокойся, — мовив ззаду з темряви Богдан. Не все ще втрачено. Хоч би хто тут копав і хоч би коли тут копали, все одно ніхто нічого не викопав. Бо й Туман, і цей твій дядько Сашко далі щось шукають.

— І то правда, — тепер у голосі Данила знову звучала надія. — Підвал відкритий для всіх. І спробувати шукати тут скарби може кожен, хто чув про їхнє існування. Але ж навряд чи наші конкуренти розшифрували вірша, еге ж? Тато про грамотність дядька Сашка завжди зі сміхом говорив. Туман теж на сильно грамотного не тягне…

— Отже, — зробив висновок Богдан. — Скарб у підвалі, але не в землі. Нехай хоч сто людей вірша розшифрують — золото все одно не знайшли, інакше б тепер не шукали. А де ще може бути діжка з золотом? У стіні замурована?

— Хто його знає… Присвіти-но…

Данило почав обережно рухатися вздовж мурованої стіни і натискати на кожен камінець. Результату не було, і Данько швидко втомився. Та підвал, на щастя, був не лише неглибокий, а й неширокий. Промацавши стіни з одного краю до іншого, Данько зітхнув. Якщо тут і є тайник, то хіба замурований. Прихилився він до холодного каменю, руки опустив.

Невже невдача?

Богдан так не думав. Не хотів думати — і край. Тепер він пройшовся уздовж стіни, присвічуючи ліхтариком, і зупинився біля дальнього кутка.

— Ти це бачив?

— Що? — байдуже запитав Данько.

— Ось тут якісь значки вибиті. Цифри, букви…

— Мало що на стінах надряпають…

— Не скажи! Копали тут, наче кроти. Це — правда. А ось писати щось, дряпати «Тут був Вася» ніхто не хотів. Навіщо, коли не видно нічого. Мабуть, цифри і букви видряпані на стіні давно. Глянь, так і є!

Оживився Данило, підійшов до Богдана. Щоправда, в кутку на камінні, яким мурували стіни, хтось глибоко вкарбував незрозумілі на перший погляд позначки. Запасливий Данько поліз у кишеню курточки, дістав клаптик паперу й шматок олівця і попросив Бодю присвітити. Потім провів пальцем по напису, а тоді старанно переписав усі значки та цифри. Подивився, що вийшло, і нічого не зрозумів:

Б. Ка6 Тb3 Сс2 Кf1 Пf3
Ч. Кf4

— Знову шифровка, — розчаровано протяг над його вухом Богдан.

— Зате, думаю, остання в цій історії, — промовив Данило. — Можу тобі точно сказати і водночас засмутити: корона на будівлі — не той король. Грамота дала підказку, це правильно. Але в підвалі не скарб лежить, а лише точна вказівка, де він захований насправді. А ми дякувати повинні всім, хто тут копався. Бо інакше ми самі копали б і дулю з маком викопали. То ми просто змушені були інші варіанти шукати.

— Це ти, розумнику, рученьки склав, — не втримавшись, підкусьнув його Бодя. — Тільки ж нам від цього набору цифр та карлючок не легше. Тут голову ще більше ламати доведеться.

— Чекай-чекай… — зупинив його Данько. — Не так усе складно. Пам’ятаєш, чим знаменитий був козак Лиховій? — і, не дочекавшись відповіді, сказав сам: — Він добре в шахи грав. І своє життя й свободу в турецького паші виграв! Знаєш, що це? Шахи! Звичайна шахова задачка! Лишається розв’язати її — і все, скарб у наших руках!

— Ну, а якщо там буде не діжка з золотом, а чергова задачка? — пробурчав Богдан. — Так можна й до старості шукати.

— А мені здається, що це вже пряма дорога до скарбу, — впевнено мовив Данько. — У заповіті ясно сказано: знайдеш підказку під королем — золото твоє. Все, йдемо звідси.

Він акуратно переписав значки зі стіни на папірчик, сховав його в кишеню і хлопці вибралися з вологого підвалу. Навіть зітхнули з полегшенням, коли знову опинилися серед похмурих стін маєтку, але на землі, а не під землею.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Таємниця козацького скарбу ”
Андрій Кокотюха
Видавництво: “А-ба-ба-га-ла-ма-га”
2010 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: