TOU

Таємниця козацького скарбу

Андрій Кокотюха

Не встигли зробити кілька кроків, як Данило зупинився і ляснув себе по лобі:

— От чорт!

— Що таке? — спитав Бодя.

— Лопату бабусину забули…

— О-хо-хо-о, — почухав потилицю Богдан, озирнувся на непривітну та незатишну темряву маєтку. — Хто піде?

— Та хай їй грець! — махнув рукою Данько. — Колись заберемо, удень, коли не так…

Він не договорив, завбачливо ковтнувши слово «страшно». Однак Богдан усе зрозумів і не заперечував. Боягузом він не був, тільки тут — справді особливий випадок. Тому вони вирішили швиденько вертатися додому — тут і без лопати є чим зайнятися.

Розділ 25
У якому нарешті стає зрозуміло, що означає «під королем»

Завантажив їх дядько Семен як завжди — з самого рання.

Правда, цього разу хлопці самі старалися — після нічних походеньок спали погано, не виспалися. Тому зарядкою активно сон та втому розганяли. А Богдан узагалі номер відкомарив збігав до криниці, набрав відро води і почав на дворі поливати себе, черпаючи воду кухлем. Дядько Семен зрадів, похвалив Бодю — ось як чудово його система виховання працює!

Потім, після сніданку, він з кимось по телефону поговорив і почав знову кудись збиратися. Хлопців без діла не лишив — розумні думки й грубі книжки на них уже чекали. Та щойно він пішов, Данько знайшов у шухляді старі татові шахи, розклав шахівницю і поставив фігури так, як було написано:

— Ти вмієш грати? — поцікавився Богдан.

— Трошки. З татом часом граємо. Він, правда, постійно виграє, але це нічого: у нас уже навіть нічиї бувають. Отже, зможу це розгадати.

Данило сів за стіл, втупився в шахівницю і замислився.

— Якщо я все добре зрозумів, — промовив він нарешті, — білі мають виграти цю партію дуже швидко. В чорного короля шансів нема. Питання лише в тому, що б це все могло означати.

— Ти вже тут сам думай, — розвів руками Богдан. — Я тобі, знаєш, не помічник. Якби ти про футбол мене щось запитав…

— Козаки в ті часи ще в футбол не грали, — спробував пожартувати Данько, не відриваючи очей від шахівниці. Ти хоч знаєш, як ці фігури називаються?

— Ну, ти гадаєш, що я вже повний дурбелик! Ось це — тура, — Богдан підняв пальцями туру і поставив її на сусідню клітинку.

— Обережно! — Данило пересунув фігуру туди, де вона стояла. — У цьому ж уся суть! Так, дайте подумати… Отже, білі починають у будь-якому випадку. І оскільки ти вже взявся за туру, то нею й спробуємо походити. Закон у шахах такий. Взявся — ходи!

Данило пересунув туру з клітинки В3 на клітинку В2. Подивився, що вийшло, й сказав:

— Та-а-к, послухав тебе. Ну, нічого не поробиш.

— Що таке?

— Нічого особливого. Ця тура захищала ось цього пішака. Тепер король його б’є. Або, як кажуть у шахах, з’їдає. Ось так, — Данило посунув чорного короля на клітинку вперед і поставив на місце збитого пішака.

— Смачного, королю, — гмикнув Богдан.

— Та-а-ак, що ми тепер маємо, — знову замислився Данько. — Взагалі-то програю постійно я. Вигравати якось не навчився. Тут можна поставити королеві шах, спробувати поганяти його трошки по полю… Хоча… — він ще раз уважно подивився на дошку, рішуче переставив слона на клітинку F5 і радісно потер руки: — Ха! Оце називається патова ситуація. Тобто безвихідна. Коли нема куди і нема як ходити! Дивись, ось тепер чорному королю нема куди ходити. Можна, звісно, зашахувати його, але таким ходом виграти швидше. Виграш трьома ходами, елементарна ситуація. Ось дивись!

— Слухай, я однак на цьому не розуміюся, — відмахнувся Богдан. — Краще скажи, що це означає: білі виграли в чорних за три ходи? Де тут прихований зміст? Де дорога до скарбу? Загнали чорного короля в куток — і що далі?

Данило якось дивно глянув на Богдана, тоді обережно взяв двома пальцями чорну фігурку.

— Ко-роль, — сказав він по складах і, мовби боячись, що той недочуває, повторив уже голосніше: — Ко-роль! Король, розумієш?

— Ну, король, — погодився Бодя. — То й що?

— Не розумієш? Під королем! Ось тобі король!

— А ось — під королем! — Данило тицьнув пальцем на клітинку, з якої зняв фігуру. — Корона на маєтку тут ні до чого! Золото десь в іншому місці, і це місце чорний король чітко вказує!

— А мені не видно, — відповів Богдан капризним тоном. — Що, під дошкою цією колупатися? І чому не під оцим королем, білим?

— Бо він стоїть на місці і не грає. Рухався по полю чорний король. Тут не штука — знайти шахову задачку. Головне — розв’язати її. У цьому випадку — змусити чорного короля зробити хід і поставити йому потім мат. Щоб він у цьому квадраті, — Данило для переконливості тицьнув пальцем, — стояв і не рухався.

Тепер настала Богданова черга дивним поглядом дивитися на Данила.

— Як ти сказав? Ану, скажи ще раз?

— Про що?

— Де король стоїть і не рухається?

— Ось тут. На цій клітинці.

— Ні, ти сказав — «у цьому квадраті».

— А… це машинально вирвалося. Клітинки ж на шахівниці квадратні.

Богдан випнув груди і переможно глянув на Данила.

— У мене дядько — військовий. У нього приказка є: «Зустрінемось у тому квадраті». Знаєш, звідки це? Місцевість на військових картах поділена на квадрати! Хоч поле, хоч ліс, хоч місто — будь-яка місцевість для військової людини — квадрат. Не доп’яв?

Нарешті до Данила почало доходити.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Таємниця козацького скарбу ”
Андрій Кокотюха
Видавництво: “А-ба-ба-га-ла-ма-га”
2010 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: