TOU

Таємниця козацького скарбу

Андрій Кокотюха

— А тобі, Даниле, батько хіба нічого не розповідав? І він, грішний, земельку покопав, — знову усміхнувся дід. — Знайшов у одному місці стару череп’яну люльку, в іншому — поламаного пістоля. На цьому все й скінчилося. Так що нічого нового ви мені не сказали, нічим особливим не здивували. А карта — карта є, збереглася. Ще в часи полковника Лиховія приїздили сюди і з Польщі, і з Росії вчені, карти складати. Одну копію на прохання старого козака перемалювали. Про це, до речі, згадується в життєписах, що його нащадки потім за кордоном друкували. Ця карта — цінність велика, і в нашому музеї є. Показати?

Трійця загорілася бажанням, і старий Гайдамака провів їх у музей. Добре, що все було поряд. Завів він їх у дальню кімнату, де виставлені предмети старовини, знайдені в цих краях. Під склом на видному місці лежав паперовий прямокутник. Упізнали друзі і маєток, і річку, і поле, і лісок.

— Ну, цікаво? — запитав дід.

А можна нам якось того… ну… перемалювати, — благально попросив Данько.

Дід зітхнув.

— Якби ти не син Миколи Ланового — я б так з тобою не балакав. Добре, мисливці за скарбами, є в нас тут копіювальна машина. Татко твій, до речі, з якихось фондів вибив її для нас. Дуже корисна штука. Зроблю вже вам копію, аби тільки на користь, аби рідний край вивчали.

Обережно вийняв дід стару карту з-під скла. Боячись навіть дихнути на неї, відніс до службової кімнати, де стояла копіювальна машина. Попросив хлопців допомогти, акуратно розклав карту на склі, закрив накривку, натиснув кнопку.

Р-раз — машина виплюнула величенький аркуш із чорно-білим малюнком.

Тепер до золотої булави лишився один крок. І головне, тішилися хлопці, що ніхто, зовсім ніхто про це й не здогадується.

Розділ 27
У якому друзі знову щось задумали

Коли Данько з Богданом і Галкою прийшли до них додому, дядька Семена ще не було.

Отже, ніхто не читатиме їм моралі за дурне та безглузде витрачання часу. Які б там справи його сьогодні не затримували, для друзів, що були за крок від розгадки таємниці, усе складалося якнайкраще.

— Я думав — усе, гаплик — зізнався Данило, розкладаючи копію карти на столі. — Ну, коли ти бовкнув про скарби.

— Навпаки, — зі знанням справи пояснив Богдан. — Не знаєш, як збрехати — відразу кажи правду. Ляпай, не думай. Тоді точно на брехню буде схоже. Чи на жарт. Бач, так і вийшло.

— Добре вийшло, — погодилася Галка, критично оглянувши старанно вимальовану карту місцевості. — Аби ж знати, наскільки тоді все точно вимірювали…

— Тобі ж казали: ліси, поля та річки лишилися на своїх місцях, — нагадав Бодя. — Знати б тільки, яким боком на цю карту дивитися.

— Чого тут думати? — Данило рішуче повернув її так, як вважав за потрібне. — Ось так, дивитись треба за течією річки. А тепер ось що зробимо…

Він знайшов у шухляді лінійку й олівець і акуратно, намагаючись проводити рівні лінії, розкреслив аркуш у клітинку, написав по вертикалі цифри від одного до восьми, а по горизонталі — літери латинського алфавіту від A до H.

Богдан з Галкою уважно стежили за ним. Дівчинка навіть кінчик язика висунула від захвату. Страус у цей час прогулювався під вікнами за парканом, наче вартовий.

Коли Данько скінчив свої креслення, перед ними постала вручну намальована шахівниця.

— Ну, давай тепер у шахи на ній зіграємо, — потер він руки.

Розставивши фігури точнісінько так само, як того вимагали умови задачі, Данько повторив ту саму комбінацію, загнавши чорного короля в глухий кут через три ходи. Після цього друзі завмерли, втупившись у фігурку чорного короля.

— Під королем, — повторив Богдан, простягнув руку і підняв фігурку.

Квадратик, у якому він стояв, показував місце майже поряд із берегом річки. В тому місці, де вона завертає. Нижче пагорба, на якому височів старовинний покинутий маєток. Частина річки займала майже третину квадрата, увесь його лівий нижній кут.

— Ми там гуляли колись із татом, — замислено промовив Данило. — І нічого там такого не бачили…

— «Такого» — це якого? Вказівника типу «Копати тут»? Скарб же в землі. І його тепер лишається тільки викопати. Дивись сюди: старий хитрун заховав усе на доволі пристойній відстані від маєтку. Мало хто додумався б колупати землю десь подалі, скажи?

— Скажу, скажу, — Данило замислено потер підборіддя. — Ми знаємо місцевість. А ось конкретного місця можемо й не знайти. Бо це на карті його фігурка закриває. Насправді ж там ходити й ходити. Дня не вистачить, та ще й увагу привернемо до себе. Дядько Семен невідомо ще скільки нас тут виховувати буде. Коротше, Бодю, усе це тільки здається простим. Може, Галко, ти щось більше знаєш?

Але дівчинка так само нічим допомогти не могла. Домовившись, що всім треба подумати, хлопці поспішили провести її та страуса. І саме вчасно: дядько Семен повернувся майже відразу після того, як гості пішли.

Обуренню його не було меж: хлопці навіть третини того, що він їм загадав, не зробили. Звичайно, він негайно посадив їх на канапу рядочком, наче ластівок на дроті, а сам почав походжати перед ними і тарабанити:

— Якщо вашого запалу так не на довго хватає, то в дорослому житті ви нічого не досягнете! Знаю я, про що ви думаєте — річка, рибалка, байдики різні. Сучасна людина, хлопчики, якщо вона хоче бути розумною, повинна щодня над собою працювати. Те, що я вам задаю — дурниці порівняно з екзаменом, який у житті ви будете складати щодня… І пішло-поїхало — хвилин з тридцять у такому дусі.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Таємниця козацького скарбу ”
Андрій Кокотюха
Видавництво: “А-ба-ба-га-ла-ма-га”
2010 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: