TOU

Таємниця козацького скарбу

Андрій Кокотюха

Підійшовши ближче, дівча зупинилося, вперло одну руку в бік, а в іншій кілька разів підкинуло м’яч.

Данилові здалося, що в такий спосіб дівчина знущається з вісьмох хлопців, загнаних у воду лютим страусом.

— Чого стоїш! Чого зуби шкіриш! — крикнув Льонька. — Не бачиш хіба?

— Бачу! — дзвінко відповіла дівчинка. — Знову його дражнили?

— Кому він потрібен, потвора така! — встряв хтось із хлопців, і страус ніби зрозумів, що про нього йдеться. Він вигнув шию і навіть погрозливо підстрибнув.

А дівчинка відповіла:

— Сам ти потвора! Ось за потвору і маєте!

— Дивись, Галко, бо як вийдемо… — почав погрожувати Льончик.

— Ти вийди спочатку! — реготнула дівчинка. — Проситися будеш?

— Не буду! — люто вигукнув Гайдамака. — Рибою тут житиму, але проситися — не дочекаєшся!

— Жабою ти там будеш! Ква-ква-ква! — почала дражнитися Галка, тоді підійшла ближче, обвела поглядом усю компанію. — А цих двох я не знаю.

— Це вони! Вони твого Футбола займали! — недружним хором озвалися хлопці.

— Ми не хотіли! — крикнув Данило. — Ми ж не знаємо нічого!

Страус і далі походжав берегом.

— Добре, — мовила нарешті дівчинка. — Раз ви не знали — будете знати. Футику! — гукнула вона до лютого птаха. І — диво! — страус повернув до неї голову.

Галка підняла м’яча обома руками, замахнулася і кинула його страусові.

Ще одне диво: птах підскочив, влучним ударом правої ноги відбив м’яча, і коли той стукнувся об землю й покотився, страус, ніби забувши про хлопців, почав ганяти м’яч берегом, наче затятий футболіст. То ось звідки таке дивне прізвисько, зрозумів Данило.

— Вилазьте! — милостиво дозволила Галка. А тоді повернулася і гордо пішла за своїм страусом.

Богдан з Данилом поспішили вибратися з води перші. Та даремно вони думали, що небезпека минула. Можливо, для когось, але не для них.

Мокра ватага Льоньки Гайдамаки таки взяла їх у кільце.

Розділ З
У якому пояснюється, звідки на Полтавщині страуси

Кільце стискалося.

Здавалося, що виходу немає. Ще раз спробувати відступити, іншими словами — втекти, у них не було жодних шансів. Обидва чудово розуміли: попри величезне бажання триматися достойно проти шістьох супротивників, битися з ними фактично доведеться лише Боді. Данька зімнуть уже під час першої атаки. Що зроблять з ним ображені в найкращих почуттях аборигени, краще навіть не уявляти.

Данило озирався на всі боки, сподіваючись помітити хоч одного дорослого і гукнути на поміч. Йому навіть захотілося, щоб дивна дівчинка Галка знову нацькувала на всю цю гоп-компанію свого скаженого страуса Футбола. Нічого, сором вони якось переживуть: коли шестеро проти двох — нічого не соромно. Та як на лихо, берег саме зараз був безлюдний. Навіть Галка зі своїм дивним другом вже зникли з очей.

І, зрештою, що кричати? Убивають? Та ж їх не убивають, просто б’ють. Та й поки що навіть не б’ють, лише лякають.

Та раптом зрозумів Данило — не страшно йому. Страшніше, коли з-за рогу нападуть чи з темного кутка потвора шестиголова полізе чи розбійник з ножакою. А тут — шестеро місцевих примурків. Які сильні тільки тим, що тримаються купою і налітають на своїх ровесників, або й молодших, цілою зграєю. До того ж вони страусів бояться. Звичайних птахів, тільки з довгою шиєю. Хіба треба таких боятися? Ще чого!

Тим часом Богдан починав серйозно готуватися до бійки.

— Стань ззаду, — коротко звелів він. Тут Данило погодився визнати його за головного. Розум зараз ні до чого. Сила потрібна. Посунувся, закриваючи другові спину, і приготувався.

Навіщо — на разі не ясно, однак був напоготові.

Але до того, що сталося наступної миті, друзі готовими не були.

Льонька Гайдамака жестом зупинив своє військо і, виступивши наперед, заговорив до Богдана:

— А класно ти мене той… Де навчився?

— В одному місці. Хочеш — тебе навчу, — відповів Бодя, все ж таки остерігаючись якоїсь подлянки з ворожого боку.

— Та я все вмію! — відмахнувся Льонька, і зрозумів Данило — нічого той не вміє, лише визнає сильнішого і пнеться здаватися в його очах гіднішим, аніж насправді. — Тільки не підготувався як слід. А ви, пацани, наче нічого… Свої…

Після цих слів кільце супротивників якось саме собою зіжмакалося, розсмокталося, і тепер друзі стояли в центрі звичайного хлопчачого гурту.

— Правда, народ, чого нам ділити? — і собі заговорив Данько. — Від одного страуса тікали, так що, можна сказати, брати по крові тепер.

— Ти не поспішай брататися, — зупинив його Гайдамака. — Ач, грамотний який… Тут цю пташку навіть міліціонери десятою дорогою обходять. Справді. Он його батько, — Льонька кивнув не невисокого голомозого хлопчину, — в міліції працює, стільки разів хотів цього Футбола з пістолета застрелити. Бачте, передумує в останній момент. Галка, бачте, розстроїться дуже.

Побачивши, що місцевий ватажок налаштований цілком мирно, Данило виступив уперед.

— Слухай, а хто вона така — ця Галка? І як вона дає страусові раду?

— Галка — наша, місцева. Бібліотекарчина дочка. Нічого особливого, — знизав плечима Льонька, і Данько знову зрозумів — бреше. Так поводяться, коли мають до людини певний інтерес. А дівчинка з кісками Гайдамаці точно не байдужа.

— А страус?

— Страус — приблудний, — про це Льонька говорив охоче. — Один фермер із тамтого села, — він махнув рукою кудись у бік, — вирішив страусів розводити. Одне яйце, каже, купите — два десятки курячих замінить. Кудись поїхав, десь страусів купив, а цей через кілька днів утік. Просто з загону вирвався. І до Галчиного двору приблудився. Батьки хотіли назад віддати — тікає, зараза! І головне — б’ється, як тільки щось не по його.

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Таємниця козацького скарбу ”
Андрій Кокотюха
Видавництво: “А-ба-ба-га-ла-ма-га”
2010 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: