TOU

Таємниця козацького скарбу

Андрій Кокотюха

— Отже, — розвів руками Вороненко, — родина Ланових рахується як один гравець. Виходить, Бодю, у твоїй команді фактично троє. Зіграємо?

Говорячи так, Вороненко взяв м’яча, підкинув його і почав набивати в повітрі, демонструючи Богданові — він саме той гравець, що треба.

— З вами? — примружився Майстренко. — Зіграємо. На раз! Обмотаємо всю цю банду. Аби на ворота хто став. Бо незахищені тили…

І раптом замовк.

Подивився перед собою. Вороненко та інші перехопили його погляд.

— Ні, — мовив Данько, але впевненості в своєму голосі не почув.

— Так! — Богдан був сама рішучість. — Щоб потім не нарікати, що ми не зробили всього можливого. Футбику, друже, біжи сюди!

Страус, ніби відчуваючи важливість ситуації, поважно підступив до нових друзів. Галка та інші глядачі завмерли — не було ще в історії міського, українського та світового футболу, аби страус на воротах стояв.

Не проти? — поцікавився Бодя в Гайдамаки.

Льончику відібрало мову. Виганяти страуса з поля? Сам же смішно виглядатиме.

— Тільки так: птах за справжнього гравця, — попередив, нарешті, він. — Пропустить «банку» — вважайте, гол. Програєте — на страуса не кивати.

— По руках! — погодився Бодя. — Футбику, біжи он туди, — він кивнув у бік воріт, окреслених двома купками одягу. — Між цими купами м’яч пролетіти не повинен. Згода?

Страус, наче чемний дресирований птах, зайняв своє місце.

— Ну, тримайтеся! — гаркнув Льоньчик.

І найнезвичніший у світі футбольний матч розпочався… Гоблін Два з Князем Олегом, визнані бомбардири, відразу висунулися вперед. Гайдамака легко, мов немовлят, обвів Данька з його татом, від яких на полі справді було малувато користі, відпасував Князеві Олегу. Навперейми йому рвонув Вороненко, та хлопець, зробивши обманний фінт, передав пас Гобліну Два. А той, стрімко пройшовши до воріт, у яких походжав страус, лупнув з усієї «гоблінської» сили, цілячись у правий куток.

Та цибатий страус, котрий товкся в протилежному куті воріт, раптово стрибнув до м’яча, здавалося — навіть підлетів у повітря, на мить зависнув, брикнувши довгими міцними ногами — і і ось уже м’яч, вибитий Футболом точно в центр поля, підхопив Вороненко, і тут же акуратно й точно відпасував Богданові Майстренку.

Поки суперники оговтувалися від побаченого, Бодя легко, не зустрівши особливого опору, пройшов чужою половиною поля і закотив у ворота суперників перший гол.

Ну, а далі десять разів повторилося теж саме: влучний удар по воротах Футбола когось із бомбардирів або й самого Льончика — легко відбитий страусом м’яч, шок від видовища, паралізований суперник, і гол за голом, гол за голом, гол за голом.

Коли матч завершився з рахунком 11:0, Гайдамака рахунку навіть не оскаржував. Навпаки, заявив: гості, мовляв, поїдуть, а страус залишиться. А з таким воротарем вони всім командам району ох як наваляють!..

А коли всі вже поверталися, щасливі і повні вражень, Данило пригальмував, зробивши Богданові й Галці знак вчинити так само.

Коли Льоньчина ватага віддалилася, він з таємничим виразом обличчя промовив:

— Чекайте, розмова є.

Заінтриговані, друзі зупинилися. Навіть страус цікаву голову витягнув, дзьоб відкрив, теж слухати приготувався.

— Що там? — запитав Богдан, мимоволі понизивши голос.

— Як пишуть у книжках, це — доля, — так само стиха відповів Данило.

— Ти про що? — запитала Галка.

— Про Карпати. Місяць у горах, де гуляли славні опришки. Я ж не дарма згадав про золото опришків. Навіть здогадуюсь, де саме там слід шукати заховані скарби…

Сторінки: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 12 13 14 15 16 17 18 19 20 21 22 23 24 25 26 27 28 29 30 31 32 33 34 35 36 37

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Таємниця козацького скарбу ”
Андрій Кокотюха
Видавництво: “А-ба-ба-га-ла-ма-га”
2010 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: