TOU

Так добре бути разом

Ютта Лангройтер

«Я йду на ринок, – сказала мама зайчиха. – Скоро повернуся!»

«Пхе!» – зайчик Йозі сидів на пеньку в саду. У нього був поганий настрій. Дуже поганий настрій.

Потім у гості прийшла Лєна й гралася із сестрами Йозі – Метте й Мартою.

Але ж Лєна ще і Йозина подруга! Та тепер уже точно ні.

Дівчатка гралися в ігри, які Йозі зовсім нецікаві. А він так зрадів Лєні.

Можливо, навіть показав би їй свій таємний сховок із морквою.

Дівчатка – зайчатка заплітали собі за вушка квіти.
«Дурниці», – подумав Йозі.

Вони гралися в чаювання зі своїми м’якими іграшками. «Ще дурніше», – подумав Йозі.

Вони завели пісню. « Співай з нами», – гукнула Лєна, але Йозі затулив вуха.

Потім дівчатка почали гратися в хованки.

«Хочеш із нами?» – запитала Лєна.

«Ні!» – пробурмотів Йозі. Він зіпсував їм гру: так витріщався на сховок, що відразу було видно, де ховаються дівчатка.

Нема чого сестрам веселитися, як що в нього поганий настрій!

– Ходімо гратися в магазин у саду! – запропонувала Марта.

– Так не піде. – сказав Йозі, швиденько взяв свою дерев’яну залізницю й сів на один зі стільців, – тому що мій поїзд буде їхати під стільцем.

– Ми перші придумали гратися зі стільцями – сердито прокричала Метте

Ще якийсь час вони дуже голосно сварилися.

– Тоді ми йдемо гуляти, – сказала Марта – Далеко – далеко!

– Без тебе, – сказала Метте. – Дурбелик!

– Самі дурні! – розлютився Йозі, – Йдіть уже!

Дівчатка – зайчатка пішли гуляти. Йозі сидів біля нори сам.

На щастя, цієї миті проходив повз його друг Рафі. Йозі дуже любив з ним гратися.

– А де ж твої сестри? – запитав Рафі.

– Вони дурні. Я з ними посварився, – відповів Йозі.

Рафі та Йозі завантажили поїзд камінням.

– Це все золото – пояснив Рафі. Йозині очі заблищали.

– А в тих кущах сидять розбійники, – він узяв кілька паличок, – які розробляють план нападу на поїзд. Рафі подивився на небо. Воно все посіріло.

– Наближається велика буря, – сказав він, – просто зараз. Бобер Берті мене попереджав він на цьому знається.
Йозі перелякано подивився на небо.

– Але Метте, Марта та Лєга пішли гуляти! – схвильовано сказав він. – А Метте й Марта так бояться грози.

– Я зовсім не боюся, – сказав Рафі. – Нічого страшного в цьому не має.

– Я мушу їх знайти, – сказав Йозі.

– Що? – здивувався Рафі – Але ж ти щойно сказав, що твої сестри – дурні.

У Йозі затремтіли вусики.

– Але брати й сестри мають дбати одне про одного! Адже вони рідні.

Йозі побіг так швидко, як тільки міг. Рафі, здивований, лишився на місці. Йозі біг полем і зустів мишу Лару.

– Ти не знаєш, куди пішли Метте, Марта та Лєна? – захекано запитав він.

– До річки, – відповіла миша Лара. – А що.

Але Йозі вже не було. Він має знайти Метте й Марту.

Проте біля річки він зустрів тільки білку Фіпсі.

– Дівчаток – зайчаток я бачила на великому лузі, – сказала Фіпсі. – А що?

Та Йозі вже побіг далі. На великому лузі Метте, Марти та Лєни теж не було. А хмари на небі ставали дедалі сірішими.

– Може вони в старому будиночку на дереві, – сподівався Йозі.

Він швидко піднявся по драбині нагору. Його серце застукотіло дуже швидко. Метте, Марта та Лєна! Під будиночком, з другого боку, гралися дівчатка – зайчатка.

– Так раптово здійнявся вітер, – сказала Метте.

– Я люблю вітер, – засміялася Лєна.

– Нам неодмінно треба повернутися до мосту, хоч він і далеченько, але там є сині квіти, – замріялася Марта.

Йозі спустився з хатинки донизу й обійняв своїх здивованих сестер.

– Що тобі тут треба? – сердито запитала Метте.

– Ви мусите повернутися додому зі мною, – відчайдушно сказав Йозі. – Я чув від Рафі, що наближається страшна буря. Я хотів вас забрати, бо ви завжди так боялися грому й блискавки!

– Але ж, Йозі, ти теж, – сказала Марта. – Ти так само сильно боїшся, як і ми!

Йозі зітхнув і кивнув. Метте й Марта більше не мали такого розлюченого вигляду.

– Гроза наближається, – сказав Йозі.

Віддалік уже гриміло.

– Ходімо додому.
– Я зовсім не боюся, – сказала Лєна. – Я знаю, що робити, коли спалахує блискавка. Не можна стояти під деревом, треба вийти в поле і згорнутися клубочком.

Небо потемніло. Вони всі разом побігли до своєї нори та щільно зачинили двері. Раптом Метте почала плакати.

– Чому ти плачеш? Уже все добре, – сказала Лєна.

– Я плачу, тому що Йозі такий милий, – схлипнула Метте. – Попри те, що сам боявся, він вирушив шукати нас.
Йозі пішов до свого таємного сховку й узяв кілька морквин для всіх.

Якраз коли почався дощ, мама зайчиха прийшла додому.

– Добре, що ви всі тут, – сказала вона.

– Йозі помітив, що наближається буря, і забрав нас – розповіла Марта.

– Ми ще дещо зауважили, – мказала Метте.

– Що саме? – запитала мама зайчиха.

– Як ми одне одного любимо, – відповіла Метте.

Мама зайчиха всміхнулася.

Йозі дістав зі свого сховку ще одну гарну морквину.

– А це для тебе, мамо! – сказав він.

Сподобався твір? Залиш оцінку!

4.6 / 5. Оцінили: 34

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Так добре бути разом”
Ютта Лангройтер
Переклад з німецької – Наталії Якубчак
Видавництво : “Читаріум”
м. Харків, 2019 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: