Тарган і курка

Вийшла господиня з дому, а двері зачинити забула. Курка це помітила і вирішила: «Треба кімнату оглянути як слід». І відразу потихеньку шмигнула в сіни, а звідти шмигнула до кухні.

Тарган, який сидів у щілині і грівся на сонечку, сердито гукнув:

— Гей, кумо, ти що тут блукаєш?

— Зайшла подивитися, як люди живуть, — чемно відповіла курка.

– Що за люди! Це мій дім, люди тут тільки для того, щоб мені прислужувати, — ще сердитіше сказав тарган.

– Та хто ж ти такий?

– Я? Дивно, що ти не знаєш! Адже я тут господар, я — тарган.

— Ага, то ти і є тарган.

— Так, я є, я і є. Подивись на мене гарненько, щоб ти вдруге відразу мене впізнала!

Курка схилила голову на бік і подивилася. Подивилася, помітила вуса, що стирчали зі щілини, і розуміючи кивнула головою.

Тарган запитав:

– Розглянула?

– Як же, як же, роздивилася! – сказала курка.

— Страшний я звір, правда?

– Страшний, страшний!

— Бик і то не буде більше за мене!

– Де йому!

— Та й кінь не сильніший за мене.

— Не сильніший, ні, не сильніший.

— А який я злий, який злий! — вигукнув тарган і поворухнув вусами. — Кого схоплю — уб’ю, кого наздожену, той живим не втече!

– Ко-ко-кошмар! Ко-ко-кошмар! Ко-ко-кошмар! — прокудкудахкала курка і, знову зазирнувши в щілину, запитала: — Як же ти, куме, своїх ворогів  нищиш, життя позбавляєш?

— Великих рогами заколюю, а дрібних ногами затоптую, — відповів тарган.

— Чим же ти годуєшся, що ти такий могутній?

— Хліб їм, м’ясо їм.

— А що ти п’єш, що в тілі така сила?

– Молоко п’ю, вершки п’ю. А зараз – тебе, курка, з’їм!

— Отже ти відгодований на славу і, мабуть, дуже смачний — сказала курка і, витягнувши шию, виклювала таргана зі щілини.

Виклювала і проковтнула.

Проковтнула, похитала головою і розчаровано сказала:

— От такий хвалько! Комашка і та смачніша, а пшеничне  зернятко взагалі набагато краще!