TOU

Те, що несподівано, але потрібно

Японські народні казки

В давні часи жив у одному місті бідний бондар. Звали його Ягоро. Цілими днями він тільки й робив, що трудився — діжки та бочки майстрував. Був він один на світі, ні батьків, ні жінки.

Ось якось ліг Ягоро спати. Ніч темна, безмісячна. Лежить він і чує, ніби хтось по веранді ходить.

Йому б подивитись, та темрява кругом, хоч в око стрель. Почекав Ягоро ще трохи, а раптом щось як гримне! Схопився він свічку, засвітив і вибіг на веранду. Дивиться посеред веранди велика скриня. Звідки взялася – невідомо!

Здивувався Ягоро. «Цікаво, що там усередині, може, гроші?» — думає. Підійшов він до скрині, віко підняв, та так і ойкнув — сидить у скрині дівчина небаченої краси.

— Доброго дня, Ягоро,— каже.— Бачу, трудишся ти цілий день, ніколи тобі про одруження подумати. Ось я і вирішила за тебе заміж вийти. Давай жити разом.

Зрадів Ягоро. Одружився він з дівчиною з скрині. Зажили вони дружно і весело.

Рознеслася чутка про красу дружини бондаря по всій окрузі.

Почув про неї і сам князь. Дуже захотілося йому на ту красуню подивитися. Покликав князь слуг і пішов прямісінько до дому бондаря. Бачить — халупа бідна, зовсім похилилася. Зайшов всередину, та так і ойкнув – ось вона, краса небачена! А дружина бондаря князя в будинок запрошує, частування підносить.

Здолали князя недобрі думки: «Не годиться, щоб у цього замазури була така гарна дружина. Не місце їй у брудній халупі, її місце у княжому палаці!»

Посидів князь у гостях у бондаря ще трохи, а коли зібрався іти, каже:

— Сподобалася мені твоя жінка. Хочу я, щоб вона до мене в палац жити перейшла. Згоден?

Здивувався Ягоро:

— Та ти що, князю! — каже.— Як, я на таке можу погодитися!

— Перечити мені надумав! — розсердився князь.— Добром не віддаси, силою заберу!

— Недобре це, князю,— почав соромити його Ягоро.— Що про тебе люди скажуть?

Задумався князь, нарешті, і каже:

— Дам я тобі завдання. Виконаєш — красуня твоя, не виконаєш — тоді вже не гнівайся, поїде вона до мене в палац.

Нема що робити. Погодився Ягоро. З’явився він на наступний ранок до князівського палацу. Вийшов князь йому назустріч, посміхається:

— Хочу я, щоб ти посадив у моєму саду сливове дерево, та не просте, а таке, якому сьогодні тисяча років буде. Але це ще не все. Хочу, щоб сиділи на тому дереві тисяча горобців і весело цвірінькали.

Засмутився Ягоро. «Не виконати мені князівське завдання, — думає, де ж це бачено таке дерево виростити!

Прийшов він додому, сумний-пресумний. Побачила дружина, що чоловік невеселий, розпитувати стала:

— Розкажи мені, яке лихо з тобою сталося. Може, я чим допоможу?

— Та що ти! — махнув рукою Ягоро.— Мені тепер ніхто не зможе допомогти.

— Все одно розкажи,— просить дружина.— Може удвох щось придумаємо.

— Це не біда. Буде тобі й дерево, будуть тобі і горобці. Тільки роби те, що я тобі скажу.

На ранок навчила дружина бондаря, що йому треба робити треба, і до палацу відправила.

Прийшов Ягоро, просить про себе князеві доповісти.

Здивувався князь.

— Ти що мене так рано турбуєш! Де дерево з горобцями?

Стукнув тут Ягоро в долоні — з’явилося в саду сливове дерево — старе, покручене. Відразу видно – тисячу років росте.

Витріщив князь очі, слова сказати не може. А Ягоро сміється:

– Це ще не все, князю. Зараз й горобці прилетять.

Ляснув він ще раз у долоні. Налетіли раптом звідкись горобці — видимо-невидимо. Над садом покружляли і на сливове дерево сіли. Зацвірінькали, та так голосно, хоч вуха затикай.

Позеленів князь від злості.

— Гаразд,— каже,— з цим завданням ти впорався. Тільки це розминка була. Перевірити я тебе хотів. А випробування попереду буде. Хочу я, щоб ти пригнав завтра вранці тисячу коней, дорогими товарами навантажених. Не приженеш – не бачити тобі твоєї дружини!

Засмутився бондар. Де ж я тисячу коней візьму? – думає. Прийшов він додому, дружині про нове завдання розповів.

— Не журись,— каже красуня,— і з цим завданням упораємося.

Вийшла вона в сад, до мурашника підійшла і давай мурах лічити:

– Один, два, три, чотири…

А як тисячу набрала, рукою змахнула і перед будинком стоїть тисяча коней – статних, красивих.

Нарвала дружина бондаря великий жмут трави і по травинці коням на спину поклала. Перетворилася трава на мішки з дорогим товаром.

Погнав Ягоро коней у княжий замок. Скачуть коні земля трясеться. Усе заполонили і дороги, і сади. Вийшов князь – дивується.

— Не знав я, що ти такий багатий,— каже.— Гаразд, вважатимемо, що й друге завдання ти виконав. Але це теж розминка була. Ось тепер я тебе по справжньому випробую. Хочу я, щоб ти приніс мені чудову річ – «те, що несподівано, але  потрібно».

— Що ж це таке? — здивувався бондар.

— А ти подумай, добре подумай і принеси,— засміявся князь.

Повернувся Ягоро додому, сумний пресумний.

«Немає тепер мені порятунку,— думає.— Придумав князь таке, що ніхто не зможе виконати».

Знову дружина його стала просити:

— Розкажи мені, яке цього разу завдання злий князь тобі поставив?

Заплакав бондар:

— Прийшов, мабуть, нам з тобою час розлучитися. Хоче князь, щоб приніс я йому «те, що несподівано, але  потрібно». Ніяк зрозуміти я не можу, що це таке.

Замислилась дружина.

— Ось це завдання, так завдання! Тут простими дивами не обійдешся, тут кмітливість потрібна.

Сторінки: 1 2

Сподобався твір? Залиш оцінку!

0 / 5. Оцінили: 0

Поки немає оцінок...

Джерело:
“Поле заколдованных хризантем”
Японские народные сказки
Видавництво: “Искона”
1994 р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: