ukraine

Друзі! Ми щиро надіємось що у цей надзвичайно важкий час для нашої країни казки допоможуть вам хоч трішки перемкнутись та відпочити.

Віримо в наших воїнів! Віримо в нашу перемогу! Слава Україні!

Техніка

Валентин Литвиненко

Підсипала мати квочку, і одне яйце я для себе намітив. Вилупилося курча, згодом виріс з нього півень.
Назвав я його Драконом, або просто Дракошею.

Був він надзвичайно красивий: чорний, як смола, з синім вилиском, з червоним, як мак, гребінцем. На все село вславився він своєю хоробрістю і вмінням битись.

Техніка бою в нього була настільки висока, що такий простенький прийом, як фальшиве клювання зерна, а потім раптовий напад, ходіння дзьоб до дзьоба з настовбурченим коміром і вживання так званого гіпнозу його зовсім не задовольняли.

Він налітав, як чорна буря, без усякої підготовки, покладаючись тільки на свою силу і вірність удару,— і завжди перемагав. Усі півні навкруги знали де і старались не потрапляти йому на очі.

Хлопцям, які розумілись на півнячих боях, заздрість не давала спокою. І коли появлявся гідний супротивник, до мене приходила делегація. Після обговорення всіх умов конкурента приносили, і починався бій.

Згідно з умовами, прийнятими нами, бій провадився на території останньої перемоги, і тому місце за нашою клунею після численних перемог Дракоші стало традиційним. Це була рівна, як тік, невеличка площадка, всіяна різноманітним пір’ям.

Слава Дракоші була в зеніті після останнього бою, який він виграв у величезного Павлюкового півня. Було це так.

Одного разу Мишко Музичин не дав мені як слід дообідати: появився перед нашими вікнами, довго сигналізував і нетерпляче крутився на місці, поки я, сяк-так поївши, вискочив.

— Знаєш, Юрко, — зразу заявив він мені, — мабуть, прийшов капут твоєму Дракону.

— А що таке? — питаю.

— Павлюк привіз з міста півня, закордонного. Кажуть, якийсь плімутрок. Ми ходили дивитись. Ох і півень, як гусак завбільшки! Павлюків Вітька каже, що він твого Дракона од-нією лапою спать покладе.

— Ну, вже й покладе. Тоді з жовтим теж казали….

— Ага, жовтий! Ходім, подивишся, то сам скажеш.

Пішли ми, по дорозі ще хлопці пристали. Прийшли до Павлюків, визвали Вітьку, а він сяє, розхвастався, аж гидко дивитись.

— Ну, де,— питаю,— ваш півень?

— Зараз батько його кумові показує, — каже Вітька.

Аж тут і півень з сіней вискочив. Ну й півняка! Хлопці аж очі витріщили. Мені, правда, сумно стало.

— А все-таки поб’є, — кажу.

І що ви думаєте? Таки побив. Правда, довго нам не вдавалось звести їх, бо я свого принципіально не хотів приносити, раз правило, а Вітька боявся, бо батько пообіцяв шкуру спустити, як займатиме півня.

І, думаєте, злякався Дракоша? Де там! Налетів, та як став давать! Правда, і йому перепало, та все ж напослідок він плімутрока загнав у бур’ян, — насилу впіймали. Кривий став і весь обскубаний.

А Вітьку батько таки відшмагав.

Але прийшла і на Дракошу біда.

Одного разу сиджу я під бузиною, вирізую пукалку. Чую, мати гукають:

— Юрко, іди швидше, індик твого півня б’є.
А напередодні наша сусідка, тітка Мотря, купила десь індика і двох індичок. Я й чув якийсь гвалт, індик кричить, та не звертав уваги.

Схопився, біжу.

Вскочив у двір, бачу: мати й тітка Мотря кишкають на індика, а індик надувся, як гора, белькоче, кругом чорне пір’я літає. Де ж Дракон? А тут і Дракон вискочив. Він уже під індиком був: топтав його індик. Бачу, вже хитається, але не тікає. Розігнався — й на індика, аж у того в пузирі загуло. Зчепились — знов його індик топче… Кинувся я, одбив, поніс півня додому.

І так мені прикро стало! Такий півень! Така слава! І якийсь дурний індик трохи не вбив.

А Дракон оддихав і знову з рук рветься.

Приніс я його, замкнув у хижу. Не пройшло й години, чую, знову мати кричать.

— Юрко, біжи, розбороняй, оп’ять б’ються!

Отак і пішло. Цілий день тільки й роботи, що півня одбиваю. Два рази рятував у такому стані, що думав — здохне.

Довелось весь час тримати Дракона в хижі.

Така мене досада взяла! Сором який! Тільки з двору випнуся, а хлопці зразу:

— Ну, що, Юрко, зробив уже індик з твого Дракоші котлету?

Мовчу, а зло бере. Бачити того індика не можу.

Якось чую, мати з батьком балакають:

— Треба, мабуть, півня продать чи зарізать.

Вирішив я на індикові по-справжньому помститися. Вибрав добру горіхову лозину, зробив лука, наробив стріл, відшукав консервну коробку і почав робити наконечники. І тут мені наче в голову стукнуло…

От граємо ми якось з хлопцями в цурки.
А Вітька знову:

— Ну, що, Юрко, зробив уже індик твоєму Дракоші капут? Щось не видно його в дворі…

Всі хлопці: га-га-га!

А я йому:

— Мій Дракон — це ж не ваш дурний плімутрок! Буде капут, та не йому, а індикові.

— Закрийсь,— каже,— не хвастай, це тобі не півень, а індик!

— А давай, — кажу, — на спор, що через три дні твій індик тікатиме, як курча. Однаково його Дракон поб’є — не силою, так технікою.

— Бачили, — каже, — ми ту техніку, що водою одливать доводиться.

— Ну, давай, — кажу, — на твої вудки спорить. Поб’є — мої вудки, не поб’є — коньки віддам!

— Жалко тебе обіжать, — глузує, — та ладно.

Поспорили.

Прийшов я додому й почав півня озброювати. Затис його між коліна, узяв два найгостріших наконечники, надів на шпори і прив’язую, а він наче розуміє. Спершу клювався, а потім притих і не пручається.

Довго возився, як прив’язать, щоб не злетіли. Нарешті удосконалив, ще й тоненьким бинтом прибинтував.

Виждав, коли тітка Мотря чогось у район поїхала, а мати на баштан сапати пішли. Послав Мишка по хлопців, щоб збирались і щоб обов’язково Вітька був.

Виніс півня, і він як по бачив індика, так з рук і рветься. Пустив його до індика, а той — нахабно назустріч. Надувся по саме нікуди, думає: зараз потовчу!

Ех, як налетів Дракоша; як дав шпорами, так індик від несподіванки аж кавкнув, наче вдавився. Правда, разів зо два індик його був збив з ніг (видно, поки не розпробував, що це за штука — шпори), та не пройшло й п’яти хвилин, як він уже в паніці тікав.

Як побачив я, що індик тікає, а Дракон то на ньому верхи, то слідом, та й перелякався. Давай уже індика одбивать. Дракона ледве з хлопцями впіймали. Поки шпори зняли, усіх подряпав.

Ох, і було ж мені, коли тітка Мотря приїхала і мати прийшли! Та про це не варто розказувать.

Дракон у нас ще довго жив. А індика тітка Мотря продала, бо він з двору од Дракона кожного дня забігав хтозна- куди. От що значить техніка!

А Вітьчиними вудками я пополовив рибки.

Подобається!

Сподобався твір? Залиш оцінку!

3.7 / 5. Оцінили: 3

Поки немає оцінок...

Джерело:
Збірка “Про маленьких друзів”
Валентин Литвиненко
Видавництво: “Дитвидав“
м. Київ, 1959р.

Залишити коментар

 



Увійти на сайт:
Забули пароль?
Немає акаунту?
Зареєструватись
Створити акаунт:
Вже є акаунт?
Увійти
Відновити пароль: