Терміново шукаю костюм водолаза

Для того щоб написати цей маленький розповідь, мені потрібен був би костюм водолаза. Але так як я не примхливий, то для мене було б досить навіть і одних калош так, мабуть, ще плаща, який під час дощу робить: фіш-фіш … Втім, непогано було б мати також і парасольку. А вже якщо всього цього немає, то я зроблю собі шолом з газетного паперу і, щоб вам не довелося довго чекати, сяду зараз під навіс і почну писати свою розповідь.

Була одна дівчинка. Пішла якось раз ця дівчинка з мамою гуляти і побачила у вітрині іграшкового магазину м’ячик.

– Мама, купи мені м’ячик! – попросила вона маму.

Мама відповіла:

– Не зараз.

або:

– Почекай.

або:

– У тебе і так досить іграшок.

Точно не знаю, що вона відповіла. Та це й неважливо. Важливо тільки те, що у мами була причина, через яку вона не хотіла купувати м’ячик.

Тоді дівчинка лягла на підлогу і почала плакати.

Плакала … плакала … плакала … Спочатку з сліз її утворилася маленька калюжа, а пізніше і велика калюжа.

В калюжу прийшла поплюскатися качка; вона була хорошою знайомою дівчинки і голосно крякнула:

– Купіть дівчинці м’ячик!

Швидше купіть дівчинці м’ячик!

Але так як мама не поспішала купувати м’ячик, дівчинка продовжувала плакати. І все плакала, плакала, плакала … З сліз її спочатку утворився ставок, а потім озеро. В озері плавали рибки, а на березі стрибали жаби.

І рибки і жаби були хорошими знайомими дівчинки, і всі разом вони кричали:

– Купіть дівчинці м’ячик!

Швидше купіть їй м’ячик!

Але так як мама як і раніше не поспішала купувати м’ячик, дівчинка продовжувала плакати.

І все плакала, плакала, плакала …

Озеро переповнилося водою, яка спочатку утворила струмок, а потім цілу ріку.

На березі ріки стояв млин, і його колеса, які знали дівчинку, голосно вистукували:

– Купіть дівчинці м’ячик!

Швидше купіть дівчинці м’ячик!

Цак-цак … Цак-цак …

Але так як мама все одно не купила м’ячик, дівчинка продовжувала плакати. І все плакала, плакала, плакала …

Ріка від сліз робилася все більшою і більшою і перетворилася в море.

У морі жило багато раковин і медуз, дуже багато медуз і ще більше раковин.

Всі вони були хороші знайомі  дівчинки і кричали в один голос:

– Купіть дівчинці м’ячик!

Швидше купіть дівчинці м’ячик!

А мама наче й не чула нічого. І дівчинка продовжувала плакати. Плакати, плакати, плакати … Поки море не перетворилося в океан.

Поняття не маю, як це сталося: або у дівчинки не вистачило сліз для справжнього океану, або він не був достатньо солоним, як це належиться справжньому океану, – не знаю.

Знаю тільки, що океан не вийшов такий, який потрібно. І ось висунув з води голову розлючений кит. І ось висунув з води голову розсерджений білий ведмідь.

– Хто це надумав насміхатися над нами? – кричали вони. – Це просто гидота якась, а не океан! Подати сюди книгу скарг! Покликати сюди відповідального! Хіба це океан? Він занадто малий і занадто теплий, та й солі в ньому дуже мало!

– Гей ти! – гукнули вони дівчинку. – Це все через твій м’ячик? Так?

І розлючений кіт роззявив свою пащу. І розлючений ведмідь відкрив свою пащу.

Що вже сталося потім, не знаю. Мені було б приємно, якби нічого не сталося. Одне можу сказати, що, після того як я почув розповідь про дівчинку, мені щоночі стали снитися гумові чоботи і плащ, який, коли його одягаєш, робить: фіш-фіш …

А добре було б потрапити в справжній океан, подумав я. Стати справжнім водолазом.

Скажіть: може, ви зможете дати мені костюм водолаза?